Дитяче запитання

Червень місяць настав дуже швидко і дітвора з міст приїхали у село до своїх рідних. Бабусі та дідусі не могли натішитися цією гамірною атмосферою на вулицях і так майже покинутого села.

Де-не-де потираючи свої крила задніми лапками коники знов співали свою серенаду перегукуючись один з одним. Настає вечір і сонце заходить за обрій городів та хат.

 А дітвора навіть і не збирається йти додому по хатам де на них вже чекають. Тоді стара похила жінка виходила за ворота свого двору і кликала свого внука чи внучку до хати.

- Гаанннусюю ! Йди вже додому вечеряти будемо .

Десь на перехресті з’явилася маленька постать, яка щось крикнула своїй бабусі і вже через хвилину крутивши педалі велосипеда під’їжджала до двору. І тоді вони вдвох зайшли до будинку. Дідусь відпустив собаку та також зайшов за ними до хати. По вечерявши дитина задала цікаве їй питання.

- Бабусю, а що сталося з тим будинком біля озера ?

Внучка допивала узвар та чекала на запитання. А старенька жінка усміхнулася та відповіла.

- Це той що біля Івасиних кущів, якщо дивитися в право ?

Бабуся підсунула внучці печення і дівчинка швиденько взяла одне до рота прожовуючи та запивши компотом якого в чашці половини не було, вона помахала головою взнак згоди

- Так.

А потім продовжила говорити.

- Ми сьогодні грали в хованки і Лариса з Владом захотіли там сховатися, а Баба Марія підслухавши їхню розмову зупинила їх та сказала туди не ходити бо там привид живе. Ось мені і стало цікаво.

- Тоді зрозуміло чому ти так зацікавилася. Але й справді краще туди не ходити, як сказала Баба Марія.

Бабуся уважно подивилася на свою внучку.

- Я зрозуміла туди ні ногою !

Впевнено сказала дівчинка. А тоді запитала.

- А чому ? Там і справді привид живе ?

Претихо сказала Ганнуся.

- Тьху на тебе – Вона наче плюнула в лівий бік свого плеча та й сказала - Ні привид там не живе, це тільки чутки що господар будинку який вже помер. Царство йому небесне Ігорю – Бабуся перехрестилася та й продовжила розповідати – Приходить щоб навідати свій будинок та сім’ю, яка там жила.      

- А де ж вони ділися ? І де вони зараз живуть тоді ?

Бабуся трохи засмутилася, але вона й далі говорила.

- А вони по світу розбіглися. Господарка будинку поїхала в місто жити та й там одружилася. А їхні двоє синів. Один трохи старший в Київ поїхав навчатися й там одружився. А молодший жив тут деякий час, а потім не витримав і поїхав звідси так і ніхто не знає що сталося, дехто каже що він зник безвісті, а дехто що він поїхав закордон шукати нової долі і не повернувся.

- А будинок нікому став непотрібний і за роки навіть красивий сад поріс, а за будинком ніхто не доглядає от він і впаде скоро.

Доказав дідусь який проходив повз.

- Яка сумна історія. Але ж будинок побудований раніше ніж всі інші.

- Хоч його побудував господар будинку на совість, але за ним вже років десять ніхто не доглядав. Я навіть дивувалася колись, як він ще стоїть.

- А може привид господаря за ним доглядає й досі ?

Це питання залишилося без відповіді. Бо ніхто не знав правильних слів сказати їй що це не можливо.