Я сходжу з розуму

— Та я вже виходжу! — кричала дівчина в трубку, бігаючи по дому. — За десять хвилин буду.

— Та ти те саме писала пів години тому. Тебе вже всі чекають. Якщо запізнишся більше ніж на десять хвилин — дискваліфікують, — сказала Ділара.

— Та знаю я. Все, давай, скоро буду! — відповіла дівчина й скинула дзвінок.

Взявши рюкзак і шолом, вона підбігла до дверей, зачинила їх на ключ, вийшла з дому й пулею полетіла в гараж, де стояв мотоцикл. Вона мріяла про нього ще з дитинства. Зелено-чорний Kawasaki. Дівчина завела його.

"Бензин вистачить, дофіга грошей сьогодні зароблю", — подумала вона й поїхала.

Відстань була ще пристойна, але музику вже було чути. Коли вона під'їхала, подруга підбігла й обійняла її. Під'їхавши до старту, вирішила глянути, проти кого буде змагатися.

Скло шолома підняте. Зелені очі, прядки русявого волосся майже дістають до очей, шрам, який розтинає брову.

"Який він красивий", — подумала вона. "А він теж про мене так подумав?"

Через думки про незнайомця дівчина не почула свистка й тільки потім зрозуміла, що треба їхати. Але, незважаючи на те, що стартувала із запізненням, приїхала на фініш першою. Вона хотіла підійти до хлопця після заїзду, але він швидко поїхав.

Вона теж не затримувалася: забрала гроші, поговорила з Ґремліном (так називали чоловіка, який влаштовував гонки) і поїхала додому.

Приїхавши додому, там, як завжди, нікого не було. Вони знову кудись поїхали.

Вона згадала тата. Нахлинув спогад з минулого:

"Дорога, морозиво в руках, писк гальм, крик батьків, біла палата. Мама так, як тоді, ніколи не плакала. Ледь змогла вимовити три слова:"

"-Тата більше нема…"

Після того в її очах була тільки пустота — до того, як вона привела вітчима додому.

Вона ватними ногами пройшла до ліжка, але не дійшла. Сіла на підлогу, сльози текли по щоках, шепіт перейшов у нестямний крик. Потім згадалися слова тата:

"— Ти сильна. І навіть якщо нікого немає поряд, ти сама з усім справишся. Я в тебе вірю."

Вона встала, витерла сльози, пішла у ванну. Дивлячись у дзеркало, вона себе не впізнала. Декілька років тому, до смерті тата, вона була іншою. Через туш утворилися чорні смуги на обличчі — від очей до кінця підборіддя, ніс від сліз червоний. Була тільки шоста вечора. Вона вмилася й пішла в спальню.

Лягла в ліжко, дивлячись у стелю, роздумувала, згадувала тата й плакала.

Потім зняла телефон із тумбочки, що стояла біля ліжка, подзвонила до мами. Та підняла слухавку не одразу. Розмова була коротка: вони поїхали в якийсь готель.

Відклала телефон і заснула.