розділ 18

Вже пройшов місяць після візиту до лікарні. З близнючками ми так і не зустрілись, хоч домовлялися. У дівчат постійно щось не виходить, і я їх розумію. Зараз, мабуть, усі готуються до екзаменів у музичній школі.

Лікар дзвонив учора батькам і сказав ще раз прийти на додаткові обстеження. Донора досі не знайшли, і я не знаю, як це обстеження може допомогти. Цього разу зі мною хоче поїхати мама, а тато не проти.

Раніше батьки постійно сварилися, а зараз просто перестали спілкуватися. Як на мене, це ще гірше, адже їм, ймовірно, вже все одно один на одного. Сподіваюся, що скоро вони розійдуться. Я втомилася кожен вечір чути, як мама плаче на кухні.

Артем уже тиждень чимось дуже зайнятий і не приходить до мене. Я відчуваю, що починаю за ним сумувати, але це неправильно. Він спілкується зі мною через жалість, і я навіть не сильно здивуюся, якщо виявиться, що мої батьки платять йому за це, так само як колись платили моїй однокласниці.

Ми з Камілою навчалися у другому класі, коли всі мої однокласники перестали зі мною спілкуватися. Мене називали відьмою, казали, що скоро я обросту бородавками, а ніс виросте великим та горбатим. Пам’ятаю, як плакала та жалілася мамі на це. А потім раптом з’являється подруга. Мене здивувало, що вона різко змінила свою думку та почала зі мною спілкуватися. Вона перестала дражнити мене за яскраві пасма чи ластовиння, але я тоді намагалась на це не зважати.