поки звучить фортепіано
розділ 12
Сиджу за вечерею з батьками. Поки вони про щось спілкуються, я поринула думками у минуле. Згадувала, як дивилась на їжу перед тим, як спробувати, як роздивлялась візерунки на столових приладах. Це був час, коли я могла по кольору зрозуміти, що приблизно налито в склянці, а зараз маю понюхати напій або спробувати — і по-іншому ніяк. Я не бачу, яка в мене порція в тарілці, скільки соку в склянці та не можу знати, що мама вкотре переперчила мені страву, допоки не спробую її.
— Анюточко, — звертається до мене мама, можливо, вже не вперше, та я тільки почула її.
— Так? — відказую й продовжую колупати їжу виделкою.
— Я сьогодні говорила з твоїм лікарем, і він сказав приїхати до нього для повторної здачі аналізів. Я так розумію, що шанси повернути зір збільшуються.
Моя рука завмерла. Серце почало битись частіше, а кисень ніби змінили на гелій. У голові вертиться величезний рій думок. Не можу вхопитись за жодну. Все навкруги затихає. Почувати себе ніби я у замкнутому просторі наодинці з собою.
#1112 в Сучасна проза
#629 в Молодіжна проза
#156 в Підліткова проза
Відредаговано: 04.03.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
