поки звучить фортепіано
розділ 5
Мене виписали за тиждень. Увесь цей час я вчилась заново жити. Мене знову, як і в дитинстві, кормили з ложечки та підносили напій прямо до рота. Мені допомагали переодягатися та навіть приймати душ і ходити до туалету. Увесь час я дуже хотіла повернутись до звичного життя, проте розумію, що це майже неможливо. Лікарі дають невелику надію на повернення зору. Я не звикла на щось сподіватись, аби потім ще сильніше не розчаровуватись.
Я мушу вчитись жити.
Мене заводять у кімнату, і першою чергою я прошу відвести мене до фортепіано та увімкнути його. Декілька разів ледве не впала, та зрештою таки сідаю на стілець. Намагаюсь сама на дотик знайти клавіші. Проводжу тремтячими руками по всьому інструменту. Відчуваю такі знайомі, проте вже інші клавіші. В горлі збирається клубок, який згодом виходить через плач.
Здається, ніби пройшла ціла вічність, поки я намагалась розібратись, де яка нота. Зробила декілька помилок, намагаючись заграти, але все одно їх було дуже багато. Починаю плакати все гучніше. Рідні та ніжні руки підхоплюють мене й проводять у кімнату до ліжка. Я не чиню спротиву. Просто йду, куди мене ведуть. Намагаюсь лише вловити якісь додаткові шуми, аби трохи більше розуміти, що відбувається довкола.
#788 в Сучасна проза
#493 в Молодіжна проза
#104 в Підліткова проза
Відредаговано: 10.02.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
