Кохання

                                                             Кохання

Для Олени та Гліба почалося цікаве життя. Зустрічалися щодня, мати переживала, що дочка може закинути навчання. А та не тільки стала допомагати в навчанні своєму новому другові, а й сама, набагато серйозніша, почала ставитися до уроків. Вони разом готували завдання. І коли вчителька англійської хвалила його, він розумів, що без Олени сам не зміг би досягти успіхів. А перед Новим роком приїхала мати Гліба, просила повернутись додому: 
– Паша знову прокрався, від міліції втік. Живу сама, повертайся додому. Батько навесні вийде по УДВ. Дзвонить часто. Зірка отелилася. Ось молоко на ринку продала. 
– Йому їздити із радгоспу далеко. Нехай живе в місті, де ближче до училища, не псуй синові життя, – сказав брат.  
– Давай, синку, я тобі до свята подарунок куплю.
– Звичайно, купи, – підтримав її Сашко.
– Мамо, просто дай грошей, у мене є дівчина.
– Навіть так? І коли вона з'явилася? Може, ти ще одружитися надумав? – Поцікавилася мати.
– Скажеш також. 
– Ну, і хто вона?
– Олена. Внучка Данилівни.
– Гарна дівчина, роботяща, – підтримала мати. – Ти хоч у вихідні приїжджай мені допомогти. 
– І я допоміг би, – підключився брат.
– Треба свиню зарізати, бичка продати, холодильник вам забити до свята. Антоніна, а вам Гліб не заважає?  
– Про що ти? Він добрий хлопець.
– Гарний - то, гарний, а мене кинув у скрутну хвилину.
– Ти сама винна, проміняла сина на хахаля.
– Сашко, тобі ніколи мене не зрозуміти. Ти одружився, живеш собі приспівуючи. А я не живу, а існую. Та ти все знаєш.
– Тебе просили, то ти кого слухала? Одного пройдисвіта годували, так ти іншого знайшла. І я не можу до батьківського дому прийти. Там завжди господар, котрий не хоче мене бачити і на двері вказує.
– Микола повернеться, все буде по-іншому.
– Поживемо - побачимо, – не міг заспокоїтись брат.
Наступного вихідного різали свиню. Поспішали, взимку темніє рано. У неділю на ринку із м'ясом стояла Антоніна. Вона працювала в торгівлі, і краще за неї ніхто не продасть товар. Увечері мати зателефонувала: 
– Дякую тобі, сваха. Візьми собі гроші за роботу, решту віддай Сашкові, щоб Глібу купив гарну куртку, черевики. А син нехай придбає собі модний телефон. 
Новий рік відзначали в селі у бабусі. Вона, як тільки дізналася від сусідки, що Олена зустрічається з Глібом, зраділа: 
«Хлопець – руки золоті, смирний, не розпещений, пара гарна. Все добре складається. Йому, щоправда, ще армії служити, їй вчитися. А там і весілля з веселим бенкетом», – такі радісні думки лунали в голові у вдови Галини Данилівни. 
Два роки тому чоловік її ліг спати і не прокинувся, а вона досі ночами прислухається і уві сні бачить його живого.
Із сусідкою домовилися, хто і що принесе до столу. Коли приїхала молодь, у них уже все було готове.
Гліб пішов допомогти своїй матері по господарству. Вона купила під зиму маленьких рожевих  із плямами поросят, які, верещачи, просили корму. Теля тягло до нього свою мордочку, і хлопець погладив оксамитову шерстку біля його очей. Мати щось йому казала, але Гліб не чув, був у своїх думках. Він дуже скучив за звичною з дитинства селянською справою. Потім господарка чистила сарай, хлопець вивозив гній. Хвилин за сорок усе закінчили. Втомлені за день жінки випили за старий рік, поїли і задрімали.
Закохані сиділи, притулившись один до одного. Ніколи хлопець не мав такого щасливого свята. Зазвичай п'яний батько йшов до друзів, а коли повертався, лаялися з матір'ю до ранку. Потім вітчим вимагав уваги себе. Але зараз його серце вистукувало ритм щастя. Від кохання паморочилося в голові. Не змовляючись, вийшли надвір. Бос покірно опустив голову, виляючи хвостом і скулячи від радості, підійшов до господині. Обнявшись, молодь брела брудною дорогою.
– Сиро, а все одно добре. У мене ніколи не було такого чудового Нового року, – порушив мовчання Гліб. 
– Мене теж батьки не відпускали одну, навіть до бабусі. Ти мене, коли я приїжджала, не помічав.
– Ні, помічав, просто боявся підійти, – зніяковіло сказав Гліб.
– Ой, який ти смішний. Мене боявся?
– І що б я сказав?
– Що й зараз кажеш. А я часто спостерігала, як ти корову виганяєш, сіно косиш і возиш.
– Я теж за тобою підглядав.
– І що?
– Ти така гарна.
– Зовсім не вмієш говорити компліменти, – кепкувала над хлопцем по доброму Олена.
– Напевно, даремно язиком тріпатися не навчений. Все, що скажу цієї хвилини – чиста правда. Іншої дівчини, окрім тебе, у мене ніколи не буде, не хочу.  
І від цих простих слів стало їй так легко, спокійно. Вона пригорнулася до його плеча. 
Пішов дрібний дощ, повернулися до хати. Прокинулася господиня і пошепки запитала:
– Ви куди зникли?
– Ми гуляли, – весело заспівала Олена, небоячись розбудити бабусю, яка міцно спала.
Президент з екрану вітав усіх із святом, говорив про перемоги року, що минає, про плани країни на майбутнє. А Олена та Гліб настільки були щасливі цього року, що їм навіть шкода з роком розлучатися.
– І наш наступний буде кращим, – запевняв її юнак. – Після армії відразу одружимося.
– Я поступатиму вчитись.
– Отже, я приїду туди.
– А де ми житимемо?
– Винайматимемо квартиру.
– Але це дорого.
– Я працюватиму. 
Вони ще довго мріяли про майбутнє і вірили, що воно, безперечно, буде щасливим. Так вони думали тієї новорічної казкової ночі і ніщо їх не могло переконати в іншому.