Попередні відносини

                                                  Попередні відносини

Гліб навіть не припускав, скільки має спільного з дівчиною. Вона дуже любила тварин, як і він. Хотіла після школи вчитися на ветеринара. Хлопець завжди мріяв купити справжню бійцівську собаку та навчити її. Олені подарували цуценя вівчарки, дівчина весь вільний час займалася своїм вихованцем. Часто ввечері дзвонила Глібу, і вони разом гуляли з її улюбленцем у парку.
В училищі відразу оголилися шкільні прогалини, але Олена, дізнавшись про проблеми з навчанням, запропонувала свою допомогу.
Взимку собаку довелося відвезти у село до бабусі, бо вівчарка покусала п'яного сусіда. Вихованець виявився охоронцем тверезості, мужичку здорово дісталося від розсердженої тварини. Ледь-ледь за допомогою грошей, питання втрясли. Сильно лютував потерпілий, вимагав негайно приспати собаку. Батько вночі відвіз вівчарку від гріха подалі.
Спочатку дівчина місця собі не знаходила. Скаржилась своєму новому другу: 
– Ніхто вранці тепер не будить, а раніше я сердилась на собаку, коли ковдру з мене стягував та сопів на вухо, намагаючись щоб прокинулася. Віриш, до села пішки б побігла, дуже сумую, – зі сльозами говорила дівчина. - Пригадую, як вигулювала Боса.
На новому місці пес від їжі відмовлявся, а потім звик до бабусі. Годувала вона його багато, ситно, смачно. Виріс, погладшав, став лінуватися, але двір сторожив справно. Данилівна на нього нахвалитися не могла. Телефоном розповідала внучці:
– Бос на всій нашій вулиці господар, усі собаки його бояться та слухаються. 
Олена навчалася в школі добре, але особливої наполегливості до наук не проявляла. Вона закохалася. Їй здавалося, що це остаточно та назавжди. Так було й рік тому з Толиком, він старший, і дівчинка потяглася до нього. Їй лестила увага дорослого досвіченого хлопця. Але якось дізналася, що він продає коноплі. Потім один із її знайомих хлопців потрапив у психлікарню, інший – розбився на мотоциклі. А її однокласник просто пішов зі школи, вдома не живе, блукає вулицями. Коли вона посварилася через це з Анатолієм, той з цинізмом сказав: 
– Нічого особистого – це бізнес, гроші не бувають чистими чи брудними. Їх ніхто не змушує купувати дур, вони самі.  
– І ти тут, як тут, у будь-який час, так? 
– Правильно. Я не дурень у шахті задихатися або на заводі паритися.
– Ішов би вчитися.
– А мені й так добре.
– Дуже добре! Тебе проклинають матері цих нещасних. Який бізнес? — Майже кричала розлючена дівчина. 
Вони довго не зустрічалися, але він все одно приходив до неї, наполягав на зустрічах. 
Якось, коли йшли ринком, за ними бігла жінка, кричачи: 
– Ти горітимеш у пеклі, дітям гидоту продаєш. У моїх сльозах  материнських потонеш.
Вона ще щось говорила, але Олена не чула, їй було соромно. Саме тоді вирішила:
– Все! 
І пішла. Він довго її переслідував, поки злякана його нахабством і завзятістю дівчинка не поскаржилася своєму батькові, а той пригрозив хлопцеві. І все одно Толька не заспокоївся, шукав її в місті, сподівався на те, що вона, як і раніше, захоче зустрічатися з ним. Буде її балувати і колись все ж таки приручить її – непокірну і норовливу. Впіймавши погляд дівчини на незнайомому йому хлопцеві, зрозумів, що шансів повернути стосунки немає. Злився. На ходу вигадував нові плани помсти. Але незабаром у нього почалися проблеми, загрожував термін, і Анатолій виїхав із міста.  В Олени настав, нарешті, спокій.