Початок пошуку

Я довго думала, з чого почати цю книгу.
Мені хотілося одразу написати щось мудре. Щось таке, що змусить людину зупинитися і замислитися.
Але потім я зрозуміла, що не хочу бути вчителем.
Я хочу бути людиною.
Людиною, яка довго шукала відповіді і ще не знайшла їх усіх.
Якщо кілька років тому мене запитали б, чи напишу я колись книгу, я б лише посміялася.
«Яку ще книгу? Хто я така, щоб писати?»
Саме так я тоді думала.
Мені здавалося, що книги пишуть люди, які багато знають, багато подорожували, досягли великого успіху або зробили щось незвичайне.
А я була звичайною жінкою зі звичайним життям.
Працювала.
Дбала про сім'ю.
Вирішувала щоденні проблеми.
Поспішала.
І майже ніколи не зупинялася, щоб запитати себе:
«А як живу я?»
Я завжди більше думала про інших.
Чи всім добре?
Чи нікого не образила?
Чи не сказала чогось зайвого?
Чи не попрошу забагато?
Чи не стану для когось тягарем?
Мені було легше відмовитися від допомоги, ніж погодитися її прийняти.
Навіть коли рідні простягали руку, я відповідала:
«Та ні, я сама.»
Тоді я щиро думала, що так правильно.
Лише згодом я зрозуміла: я не хотіла, щоб люди відчували, ніби я ними користуюся.
Мені було страшно навіть подумати, що хтось може так вирішити.
Я довго не помічала, як сильно живу з оглядкою на чужу думку.
Я контролювала свої слова.
Свою поведінку.
Свої емоції.
Мені хотілося все зробити правильно.
Іноді настільки сильно, що від хвилювання ставало тільки гірше.
Я боялася помилитися.
Не тому, що помилки страшні.
А тому, що боялася осуду.
Одного дня я почала записувати свої думки.
Я майже відразу зрозуміла, що зараз усе видалю.
Так вже було раніше.
Я писала.
Читала.
І натискала «Видалити».
Мені здавалося, що мовчати безпечніше.
Але цього разу щось змінилося.
Я залишила написане.
Тоді я ще не знала чому.
Зараз мені здається, що саме в той момент почався мій пошук.
Не пошук успіху.
Не пошук ідеального життя.
А пошук себе.
Я не знаю, чим закінчиться ця книга.
Не знаю, чи колись хтось її прочитає.
Не знаю, чи вистачить мені сміливості показати її своїм рідним.
Можливо, вони здивуються.
Можливо, не зрозуміють.
Можливо, навіть засудять.
І я чесно зізнаюся: цей страх живе в мені.
Але ще сильніше в мені живе інше бажання.
Я більше не хочу повертатися в той стан, у якому мовчала.
Я хочу знайти себе.
І якщо моя історія допоможе хоча б одній людині відчути, що вона не одна зі своїми переживаннями, значить, я почала цей шлях недаремно.