Поки я бачу тебе
Епілог
У квартирі Яри було тихо.
Та особлива вечірня тиша, коли день уже відступив, а ніч ще не настала. Коли повітря стає густим і теплим, наче мед. Коли чути кожен звук - скрип підлоги, подих вітру за вікном, цокання годинника на стіні.
Сонце потроху сідало за обрій. Воно наостанок заливало кімнату золотавим мʼяким , розсіяним світлом. Промені лягали на стіни, на підлогу, на стіл. Вони торкалися меблів, книжок, фіалок на підвіконні. Вони торкалися всього — наче хотіли попрощатися.
На столі лежала книга. Та сама. Стара, в потертій обкладинці з пожовклими сторінками й ледь помітним запахом пилу та чогось давнього. Яра взяла її з лікарні бо чомусь не могла залишити її там.
Книга лежала закритою. А потім сторінки самі почали повільно перегортатися одна за одною. Без вітру. Вони шелестіли тихо, наче шепотіли щось. Наче розповідали історію, яку ніхто не чув. Вони зупинилися на останній сторінці. На ній нічого не було. Порожній білий аркуш.
І раптом наче хтось невидимий узяв перо і на папері почали проявлятися золотаві букви. Вони складалися повільно, наче хтось писав їх із зусиллям.
«3 поверненням.»
Книга ледь чутно закрилася. Наче зітхнула на останок.
У кімнаті запахло фіалками.
#1459 в Фентезі
#331 в Міське фентезі
#186 в Темне фентезі
Відредаговано: 26.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
