Пробудження світла

1

Гіпс зняли вранці. Яра прийшла в лікарню з мамою, яка прийшла з нею, турбуючись, щоб нічого не трапилось. Лікар довго крутив руку, просив стиснути пальці, розтиснути, підняти вгору. Яра виконувала команди, але думками була деінде. Шкіра під гіпсом була блідою, трохи злущеною, рука здавалася чужою, худою. Але вона працювала.

— Усе добре, — сказав лікар. — Поступово навантажуйте, без різких рухів.

Вона кивнула, вдягнула куртку й вийшла з кабінету.

Софійка чекала в коридорі, нетерпляче підстрибуючи. Побачивши сестру, вона вигукнула:

— Нарешті! Я вже думала, тебе там і залишать!

— Софіє, це просто гіпс.

— Ага, просто гіпс. Ти його носила майже місяць! — вона схопила Яру за здорову руку й потягнула до виходу. — Ходімо, я придумала, як ми це відзначатимемо!

— Куди?

— У парк розваг! Там сьогодні ярмарок, атракціони, їжа — усе, що треба для справжнього свята!

Яра хотіла відмовитися. Вона втомилася, хотіла додому, в тишу. Але побачила очі сестри — такі яскраві, сповнені радості. І не змогла сказати "ні".

— Добре, — зітхнула вона. — Але без екстриму.

— Звичайно! — Софійка розсміялася. — Я просто хочу провести час із тобою. І... — вона завагалася на мить. — Можна буде запросити Дана?

Софія трохи зашарілася. Яра зупинилася.

— Дана?

— Ну так. Він же твій друг, правда? І він завжди такий веселий.

Яра подивилася на сестру. У голосі Софійки з'явилася напруга, якої Яра не помітила відразу. Вона хотіла сказати "ні", але сестра дивилася з таким очікуванням...

— Добре, — сказала Яра. — Я запитаю.

Софійка запищала від радості й обійняла її.

2

Дан під'їхав за пів години. Це був старий темно-синій Ford Focus. З подряпинами на бампері й трохи вицвілим дахом, але чистий, доглянутий. Дан вийшов із нього, зачинив двері, і машина ледь чутно клацнула — наче теж була частиною його життя, звичною й надійною.

Він був у легкій літній сорочці, з усмішкою, яка, здавалося, ніколи не зникала.

— Ну що, відзначаємо свободу руки? — підморгнув він.

— Свободу від гіпсу, — поправила Яра.

— Це теж привід! Сідайте! — радісно погукав він.

Він був щасливий від того, що його покликали. Наче звичайне життя й для нього було можливим.

Софійка сіла поруч із Даном і безперервно щось розповідала — про навчання, про подруг, про смішні випадки. Дан слухав, іноді вставляв жарти, але Яра бачила в переднє скло його очі: його погляд затримувався на ній.

Вона відчувала це — теплий, уважний погляд, який вона помічала щоразу, коли оберталася. І щоразу серце робило дивний стрибок.

Софійка теж помітила. Вона різко замовкла, відчувши напругу. Але ніхто не звернув на це уваги.

3

Парк зустрів їх галасом, музикою, запахами цукрової вати й смаженої кукурудзи.

Вони каталися на американських гірках, стріляли в тирі. Дан виграв величезного ведмедя, але Яра кивнула на Софію і він, знищивши плечима, подарував іграшку їй. Фотографувалися біля фонтану. Сонце світило яскраво, вітер грав із волоссям, і вперше за довгий час Яра відчула себе легкою. Вона сміялася справжньо, щиро.

Дан стояв біля атракціону й дивився, як Софія сміється. Його обличчя було спокійним, але Яра помітила, як його пальці стискають квиток.

— Я забув, як це, - сказав він тихо, коли вона підійшла. — Просто... бути щасливим. Без страху. Без думок про те, що хтось помре. Він усміхнувся — але в усмішці була гіркота.

— Я не знаю, чи заслуговую на це. На щастя. Але я хочу спробувати.

Яра мовчала. Вона не знала, що відповісти. Бо розуміла: він правий. Вони обоє не звикли до легкого щастя.

Софійка трималася поруч, але її настрій змінювався щоразу, коли Дан робив крок до Яри. Вона намагалася жартувати, привертати його увагу, але Дан дивився на неї з ввічливою цікавістю — і тільки.

Яра бачила це. Вона бачила, як сестра намагається бути помітною, як її посмішка стає трохи напруженою, як вона занадто голосно сміється з його жартів. Вона хотіла щось сказати, але не знала як. Мимохіть підштовхувала їх один до одного, хоча це виглядало незграбно з її боку.

Софія дивилася на Дана, і Яра раптом побачила в її очах щось нове. Не захоплення. Не інтерес. Щось глибше.

— Він інший, - сказала Софія тихо, ніби до себе. — З ним я не боюся. Навіть коли не розумію, що відбувається.

Вона повернулася до Яри й усміхнулася - трохи зніяковіло, але щиро.

— Я знаю, це звучить дивно. Але коли він поруч, я відчуваю, що все буде добре. Навіть якщо не знаю чому.

Вони всі разом стояли в черзі за квитками на атракціони. Як раптом Софійка торкнулася вуха й злякано видихнула:

— Сережка! Я загубила сережку!

— Яку? — запитала Яра.

— Мамину! Ту, з бірюзою! Вона ж мені дала на один день! — Софійка заметушилася, оглядаючи землю навколо. — Я, мабуть, загубила біля центрифуги. Я зараз!

— Софіє, давай я допоможу... — заметушилася Яра. В її очах промайнула тривога. З чого б це? Це просто сережка...

— Ні-ні, ти відпочивай! Я швидко, — вона вже бігла назад, у натовп. — Чекайте мене біля гірок!

— Софіє! — гукнула Яра, але сестра зникла за поворотом.

— Вона швидко повернеться, — сказав Дан, беручи Яру за руку. — Не переживай. Ходімо станемо в чергу.

Яра кивнула, але тривога вже оселилася в грудях.

4

Минуло десять хвилин. Потім п'ятнадцять.

Яра дивилася на годинник, переступаючи з ноги на ногу. Черга рухалася повільно, але вона не помічала цього, весь час  дивилася в бік, куди пішла Софійка, й чекала.

— Щось довго, — сказала вона нарешті.

— Може, знайшла й шукає нас, — припустив Дан.

— Ні, вона знає, де ми.

Яра відчула холодний вітерець, який наче розвіяв повітря. Той самий холод, який вона знала. Який завжди з'являвся перед бідою.

— Я піду подивлюся, — сказала Яра. — Почекай тут.

— Я з тобою.