Подарунок

Я ніколи не могла подумати, що, щось таке невинне, як звичайний спільний сон у одному ліжку, могло б мене збентежити.  Подібного я не відчувала ні тоді, коли у дитинстві солодко спала поруч з мамою, ні навіть на ночівлі з Вівіан.  Але саме зараз я відчувала, як ця ситуація мене починала бентежити. Безперечно не так, коли ми заснули тієї першої ночі, адже ми не робили нічого поганого, оскільки я була вкрита ковдрою, а Джордж мав пристойність лежати поверх ковдри, зовсім на краю ліжка.  Вдруге ми заснули на дивані поруч один з одним, бо стомилися. Але цього разу все було зовсім інакше.  Сьогодні я прокинулася від розуміння того, що ми були притиснуті одне до одного. Його рука обіймала мене за талію, а моя голова лежала на вигині шиї чоловіка. Наші тіла були повністю притиснуті одне до одного. Це відчувалося достатньо інтимно, і я не впевнена, що таким займаються друзі чи фальшиві коханці.  
Я сіла на ліжко, випрямивши спину та злегка штовхнула Джорджа у бік. 
     - Ох, прокидайся! - вигукнула я. - Годі спати. 
Джордж сказав про щось, але я нічого не розібрала через його сонний вигляд. Він розплющив очі, потираючи їх, а потім відразу ж закрив, коли яскраве світло годинника його осліпило.  
     - Ще занадто рано, Мелані, - ліниво пробурмотів він. Його голова та тіло стали тяжкими, швидко впавши позаду моєї спини. 
— Це святковий ранок, ти що, прокидайся хутчіше! - обурено викрикнула я, штовхнувши його рукою. 
Джордж повільно піднявся з ліжка, знову потираючи сонні очі, а потім позіхнув та подарував мені натягнуту посмішку, коли ми зустрілися поглядами.   
     - Але ж так рано, - застогнав Джордж.  
Я знизила плечима та невинно посміхнулася. Чоловік знову сів на ліжко та заплющив очі. Його волосся було скуйовджене та виглядало, мов гніздо якоїсь птиці, але це лише змусило мене посміхнутися.  
     - Що не так? - запитав Джордж, помічаючи, що я витріщаюся. 
     - Нічого, - серйозно відповіла я. - Час сніданку.  
Мої ноги попленталися до кухні, а рука автоматично увімкнула вмикач світла. На вулиці тільки починало світати, і я не могла не пройти поміж вікна, щоб не подивитися, що відбувається за його межами. На вулиці падав невеличкий сніг, не такий сильний, як минулої ночі, але все ще йшов.   
Це одне із найкращих різдвяних свят.  
Підійшовши до холодильника, я дістала пиріг, який залишився ще з минулого разу та виявився напрочуд смачним. 
     - Він неперевершений, - визнала я та поставила його на стіл, відразу відламуючи від нього великий шматок.  
     - Це пиріг з найкращої пекарні у цьому містечку, - пояснив Джордж, наколовши виделкою останній шматочок свого сніданку та закинув його до рота. - Радий, що тобі сподобалося.  
     - Звідки ти можеш знати, що у нашому невеличкому містечку є хороша пекарня?  
     - Найкраща, - поправив він. 
     - Найкраща, - повторила я. 
     - Мені розповіли місцеві жителі, поки я шукав чогось незвичайного та смачного, щоб здивувати тебе, - пояснив Джордж.

Чоловік підвівся з місця та відніс свою тарілку до раковини, а потім відразу ж повернувся назад і забрав мою, коли я закінчила, поставивши її поверх своєї тарілки, щоб потім помити.  
     - Дякую за смачний сніданок, - рішуче сказала я. 
     Джордж посміхнувся так щиро, що я не змогла не всміхнутися у відповідь.  
     - Дякую тобі ща те, що ти поруч, - зізнався Джордж.   
Він простягнув свою долоню та потягнув мене до вітальні, захоплюючи мою руку. 
Ми сіли на диван ближче один до одного. Тишу між нами перервав гуркіт машини, яка під'їхала до будинку моєї родини. 
Невже вони нарешті приїхали? 
Не роздумуючи, я різко підірвалася з місця, схопила пальто, що висіло біля дверей, взула черевики та вибігла на вулицю.  
     - Мамо! - закричала, добряче вирізавшись у неї, але не сильно, перш ніж вона встигла відреагувати та обійняти мене у відповідь.  
     - Уф. 
Мама похитнулася від удару, але майже одразу випросталася. Її сумка впала на землю. 
     - Мелані! - радісно вигукнула вона. - Я неймовірно сильно рада, що з тобою все гаразд! 
     - Я також. 
     - Розаліна вже в будинку, - кивнула мама, вказуючи на двері, і перш ніж я змогла розвернутися у сторону дому, моя сестра вибігла на вулицю, щоб обійняти мене. 
     - Мел! - голосно закричала Розаліна та підбігла до мене, зариваючись обличчям у моє волосся.  
     - Я так хвилювалася за вами, - пробелькотіла я. 
     - А ми за тобою, - відверто відповіла Ліна. - Я нервувала через те, що ти була зовсім одна. Навіть не спала! 
     - Я ж зовсім не сама жила тут, - пробурмотіла я, притискаючи її ближче до себе. Знайомий аромат лаванди нагадував мені, що все це було насправді, а не видінням моєї божевільної голови.  
Звуки снігу, що рипів під черевиками, привернув нашу увагу. Я повернула голову в сторону шуму, де невпевнено йшов Джордж, прикриваючи тіло курткою. Як тільки-но наші очі зустрілися, я кинула йому ніжну посмішку, а потім помахала рукою, відпускаючи Розаліну.  
Помітивши Джорджа, обличчя моєї мами розслабилося, хоча вона відразу ж зніяковіла, коли побачила нас обох у пом'ятому вбранні. Вона не поставила жодного запитання, лише посміхнулася, і за це я була її вдячна.  
     - Я б із задоволенням провела з вами час на вулиці, але, по-перше, тут надто холодно, щоб просто стояти, а, по-друге, ми маємо встигнути накрити різдвяний стіл, - жваво промовила мама. - Джордж, я б хотіла бачити тебе у колі нашої родини, особливо після того, як тобі довелося жити разом з Мелані останні кілька днів. 
Мої очі полізли на чоло від почутого. 
     - Мамо, все було абсолютно ідеально! - заявила я. - Ти ж знаєш, що я просто янголятко. 
Я притиснула долоні одне до одної та підняла до грудей. 
Джордж весело переводив погляд від мами й знову до мене, поки не засміявся. 
     - Не хвилюйтеся, місіс Колінз, Ваша донька була справжнім янголом, - Джордж глибоко замислився й насупив брови. - За винятком того дня, коли вона закидала мене їжею. Це вже було не дуже по-ангельськи. 
На його обличчі з'явилася єхидна посмішка і, присягаюся моїм записником, я хотіла прикінчити цього хлопця прямо на місці. 
Моя мама здивовано повернулася до мене, явно шокована тис, що її донька, яка зазвичай сиділа лише дома або проводила час за читанням, встряла у чергову харчову бійку з хлопчиком по сусідству.  
     - Мелані, що ти зробила? - вигукнула мама. 
     - Гаразд! - вигукнула я та голосно заплескала у долоні. - Думаю, що варто зайти всередину, поки ми не відморозили собі пальці.