Багряний сніг

Все, що я змогла сказати у цей момент: 
     "Ти прийшов". 
Я була переконана, що він не прийде сьогодні.  Я запевнила себе у тому, що Джордж мав важливіші справи. Що я повернуся зі святкування, а він буде спати й тоді я зрозумію що чоловік не потрудився з’явитися або хоча б повідомити про своє місце знаходження.  
Але Джордж був тут, тримав мене у своїх обіймах, мов цінний кришталь.  
Мій погляд загострюється на його обличчі і я помічаю верхню розбиту губу з якої сочиться свіжа кров, коли я нарешті повертаюся до нього.  
     - Це що таке! - кричу йому в обличчя. - Джордж! 
     - Дрібниці, - він посміхається так, ніби нічого не сталося. 
Я опускаю очі вниз по випрасованому смокінгу, який так ідеально сидить на тілі. Його рука лежить з правої сторони на ребрах, а поза тіла дещо нахилена вперед. 
     - Нам потрібно додому. Негайно! - я намагаюся тримати себе в руках. 
     - Мелані, - Джордж відкашлюється. - Я прошу лише один танець. Останній. 
Я ледь можу розібрати сказані ним слова. Він намагається дихати часто, але неглибоко, скоріше за все, щоб болі були не настільки інтенсивними. Моє серце стискається. 
     - Ти адекватно оцінюєш ситуацію?  
     - Так, Мелані, і я прошу лише один єдиний танець.  
Я знову дивлюся на нього та помічаю безліч маленьких садин та вже помітних гематом. По всій видимості, моє серце дійсно зупинилося, на мить, але припинило свою роботу, коли я помітила його краватку з відтінком моєї сукні.  
Можливо це був просто збіг, а можливо він спеціально її підібрав до мого вбрання? Мабуть, перший варіант більш доречний, але це все одно змушує мене замислитися. 
Я вирвалася зі своїх думок. 
     - Але ж ти ледь стоїш на ногах! - мої слова переходять на крик. 
     - Так чи інакше, Мел, я винен тобі танець, - він усміхається.  - Ходімо? 
Джордж простягає мені руку. Я мовчки киваю, занадто приголомшена усією ситуацією. Він взяв мою руку у свою і повів всередину.  Я відчувала, як мій пульс б'ється настільки сильно, що не можу дихати.  Можливо через те, що поруч Джордж, а може через те, що я переймалася за нього.  
— Все добре, Мел, - мовив чоловік.  - Не думай багато. Прошу тебе. 
Я видихнула, зробивши реверанс, а потім відразу поклала одну руку на плече Джорджа, а він поклав на мою талію, притягуючи ближче. Чоловік взяв мою другу руку і підняв її вгору, випрямляючи спину. Але я не могла не помітити, що він тримається з останніх сил, не в змозі нормально стояти. 
     - Я ж обіцяв тобі прийти, - ледь зрозуміло говорить Джордж.  - Ти в моїх обіймах. Мій світ. 
Я роблю крок назад, коли він робить крок вперед і ми рушаємо по колу, оминаючи інші пари.  
     - Ти напружена, - говорить Джордж.  
     - Тобі боляче, - відповідаю я, дивлячись у вічі. - Міг би не приходити. Ти ледь стоїш. 
     - Мені було б боляче, якби я тебе не побачив сьогодні, - бурмоче чоловік. Я чую його переривчасте дихання. - До того ж це мій перший Зимовий бал і все у цьому дусі.  
Я махаю головою та роблю крок назад, коли Джордж робить черговий крок вперед. Він добре танцював, навіть тоді, коли відчував нестерпний біль. Хто його так? 
Чоловік підіймає руку над моєю головою, щоб я змогла зробити повільний оберт та стати спиною до нього. Він притиснув мене до свого тіла настільки близько, що я відчула не лише його тяжке дихання, а й шипіння від неприємних відчуттів.   
Раз-два-три, раз-два-три. Повний оборот у два такти з трьома кроками у кожному. Мої туфлі цокають, а кінець сукні ледь не злітає вгору. Подивившись в бік, я помічаю, що Джордж безсумнівно дивиться на мене з надзвичайною цікавістю. 
     - Я надіюсь, що хоч не забруднив свою сорочку? - запитує він. - Ніколи собі цього не пробачу. 
А я не пробачу, якщо з тобою щось станеться. 
— Все в порядку, - через силу видавлюю з себе ці кляті слова. 
Чоловік зупиняється та відпускає мене, щоб виконати оберт вбік від нього.  Він повертає мене назад та притискає. 
Я перевела погляд на синю краватку, знову розглядаючи її. Кожен сантиметр. 
     - Ти неймовірна сьогодні, - його голос був таким щирим та лагідним, що мені здалося, немов би почулося.  
     - Дякую, - відповіла я. 
Ми тримаємо зоровий контакт до тих пір, поки моє ім'я не злітає з інших вуст і мені доводиться обернутися на звук. 
     - Мелані, - до нас підходить високий блондин – Дієго – популярний футболіст з нашого маленького міста. Він досить високий, набагато вищий від Джорджа. Застебнутий на десяток блискучих чорних ґудзиків. Біла сорочка, чорні штани та чорні блискучі туфлі.  - Чи можу я викрасти Вашу даму на один єдиний танець? 
     - Хіба що тільки на один, - відповідає Джордж та киває головою. 
Ми стаємо майже впритул. Чоловік знову випростався як по струнці, мов відчував себе перед камерами журналістів і поклав широку та гарячу долоню на мою талію, міцно, наче боявся, що я втечу.  Я кладу руку на плече і ми починаємо кружляти. 
Звісно народ любив Дієго, особливо кожна друга дівчина, але тільки не я.  
     - То як твої справи? - він обертає мене. 
     - Я в порядку, Дієго, - куточки моїх губ натягуються у неприємній усмішці. 
     - Ти когось маєш? - неочікувано запитує чоловік. - У плані тому, чи закохана, чи можливо вже зустрічаєшся? 
Я знала відповідь, але не мала бажання говорити. 
     - Не думаю, що це доречне запитання, - кажу я та продовжую танцювати. 
Його долоня, як і рука – жорстка, гаряча, болісно тисне мені на талію, бліді довгі пальці плутаються в шовку моєї сукні. Всі мої думки лише про Джорджа і його стан. 
     - Я б хотів з тобою познайомитися ближче, - Дієго не відриває від мене свого погляду. - Як щодо чашечки смачної кави, до прикладу, завтра вранці? 
     - Ні, - чітко відповідаю я і, мені здається, що це почули інші. - Вибач. 
Я відпускаю його та відбігаю.  Очима обводжу приміщення, але не бачу карих очей. Мені потрібно знайти Джорджа.  
     - Ти до кінця життя залишися без чоловіка з котами у квартирі! - наостанок кричить Дієго, плюючи на підлогу. - Ти віриш у диво, якого не існує та не існувало! 
     - Напевно, я начиталася занадто багато подібного роду книжок, га?  
Не встигаю нічого зрозуміти, як Дієго відшатується назад, по обличчю біжить кров, перед ним стоїть Джордж. Його рука нишпорить всередині жакета. За секунду у руках з'являється ніж. Джордж не роздумуючи накидається на нього, вдаряючи в морду прямим правим. Дієго шумно падає на підлогу. Джордж не дає йому піднятися, забиває, нападає раз за разом. Ніж він упустив, але відбивався, закривав усі вразливі місця, а потім схопив Джорджа за ноги, і той впав. Його обличчя викривилося у незрозумілій гримасі. Я бачила, як він ударився спиною об підлогу. Але відразу ж встиг відкотитися, тримаючись рукою за ребра, поки Дієго не підім'яв його під себе. Він піднявся з підлоги та схопив ніж, направляючись до Джорджа. Усі, хто стояв поруч, швидко відступили. Крик дівчат заполонив приміщення. Не роздумуючи, Джордж штовхнув його одразу двома ногами й перекинув. Він піднявся, ледь тримаючись на ногах, і з усіх сил садонув йому в обличчя. 
Ніс хруснув, футболіста відкинуло назад.