Невідкладні справи

Я розпласталася на зручній ковдрі, що принесла Вівіан до нашого кафе. 
     - Ти там ще довго? - запитала її я. 
     - Майже закінчила! - Вівіан дофарбовувала мізинець лівої руки яскраво-червоного кольору, який безсумнівно пасував до її вечірньої сукні. 
     - До речі, - дівчина затихла, щоб подути на нігті. - Джордж також йде сьогодні? 
Я лягла на диван та закрила на мить очі. 
     - Поняття не маю. 
Вівіан подивилася на мене. 
     - Хіба він тобі вчора нічого не казав? - запитала дівчина.  - Ви ж в одному домі живете. 
     - Вчора ввечері Джордж повідомив, що виникли якісь надзвичайно термінові справи. 
     - І що?  
     - Він попрохав мене про те, щоб я приберегла танець для нього, перед тим, як зникнути у зимову ніч. 
Самі того не бажаючи, кінчики моїх губ скривилися при згадці його слів. 
     - Я тепер не знаю, де Джордж, - пробурмотіла я, закриваючи обличчя руками. - А, що, якщо з ним щось сталося? 
     - Не бери в голову, - Вівіан все ще дмухала на свій манікюр.  - Мозок завжди прокручує найгірші гілки нашої реальності, але я думаю, що з ним все добре.  Просто заспокойся.  
     - Ти не розумієш! - вигукнула я. - А, якщо Джордж справді в небезпеці? 
     - Тобі подобається він, чи не так? 
     - Ні, - я знову сіла та сильніше обернулася в плед.  - Це ж абсурд, Ві. 
     - Люба, ти просто жахлива брехуха, - дівчина похитала головою та сіла поруч зі мною. - Ти це знаєш? 
     - Але він мені не подобається! 
     - А тобі завжди подобалися брюнети з очима карого кольору, - сказала вона. - Я все пам'ятаю.  
Звісно. Карі очі для мене були й будуть уособленням кілець стародавніх дерев, які самі по собі мудрі й глибокі. Карі очі – це гарячий шоколад у похмурий день, що випромінюють тепло та завжди заспокоюють. Карі очі – це природа в її найчарівнішому обличчі. Це чорне вугілля нереально дивовижного багаття, це колір найулюбленішого чаю чи солодкої карамелі. 
     - Гей! - я витріщилася на неї, намагаючись відкинути всі думки, хоча в глибині душі знала, що Вівіан говорить правду. 
     - Що ж, гадаю, я взагалі нічого не можу зробити з цим, окрім, як просто підтримати тебе, - мовила Вівіан. - Але чому ти не схоже зізнатися собі у цьому? 
Можливо це було хорошою думкою, я так втомилася сама думати про це і мені хотілося з кимось поговорити про це. 
     - Він не подобається мені. Ти знову за своє. 
     - Що ж, я маю надію, що цей дурник все ж таки прийде, - вона суворо подивилася на мене. - Бо, якщо ні, то я особисто знайду його та вб'ю, а потім притягну його на цей клятий бал. 
Дівчина посміхнулася та зловісно потерла долоні.

      - Він має зрозуміти, що може втратити таку королеву, - Вівіан підіймається з дивану та бере свою сумочку з косметикою, яку вона постійно таскає з собою. 
Дівчина зробила легенький макіяж, якщо не брати до уваги, що на мені половина її блискіток з баночки, і я сяю, мов новорічна ялинка у центрі міста. Вона встромила мені у волосся декілька золотих шпильок, щоб втримати всю зачіску.  
Я встала з місця та взяла в руки сукню, прослизаючи всередину. Я купила її ще на минулому тижні у якомусь торговому центрі, куди мене повела Вівіан.  
Я спостерігаю за собою в дзеркало тс вкотре чіпляюся поглядом за сукню, яка м'яко обволікає фігуру. Вона виглядає дуже жіночно і при цьому взагалі не перевантажена зайвими деталями. Тканина кольору зоряного неба підкреслює контури мого тіла, надаючи образу більшої сексуальності та привабливості. 
Я не одягала намиста, щоб не зіпсувати свій образ, тому швидко взулася у блискучі сріблясті туфлі на підборах. 
     - Виглядаєш просто приголомшливо, - прокоментувала Вівіан, яка з самого ранку вже була одягнена у сукню золотого кольору на тоненьких бретелях. На її ногах були її улюблені золоті підбори, що чудово пасували її вбранню. Темне волосся локонами падали на трохи оголену спину. 
     - Джордж не зможе встояти. 
Я застогнала та відразу ж потерла пальцями свої щоки, знаючи, що від цих слів повну червоніти. 
     - Вівіан! - викрикнула я та стукнула ногою по підлозі, мов мала дитина.  
     - Нічого не знаю, - вона невинно знизила плечима. - Просто… будь більш уважною, ніж зазвичай, домовилися? 
Я киваю головою на знак згоди та намагаюся втриматися від бажання сказати їй в обличчя: "Я знаю, Вівіан, я все прекрасно знаю. Ти казала мені про це вже сотню разів". 
Взагалі я підготувала себе до того, що Джордж взагалі не прийде сьогодні, адже це все у різдвяному дусі, чого він не любить. 
— Нам вже час! - вигукує вона, хапає сумочку та тягне мене за руку до виходу.  
До будинку Вівіан під’їжджає її хлопець та виходить з машини. 
     - Виглядаєш розкішно, - врешті-решт говорить чоловік. Його очі застигли на Вівіан. Незабаром він зрозумів, що щойно вчинив і повертається в мою сторону. 
     - Ви обидві виглядаєте приголомшливо. Ти неймовірно гарна, Мелані. 
Я помічаю, як Вівіан червоніє та відводить погляд. Мені знадобилася вся витримка, щоб не посміхнутися. 
     - Ти також, - говорю я. 
Він посміхнувся, поправляючи пальто. Його рука тягнеться до ручки й відкриває нам двері свого авто. 
Я театрально поелоняюся та залізаю всередину.