храм

Ми йшли слідом за натовпом, які заходили до церкви. Увійшовши всередину очі обійшли все приміщення, мов оцінюючи його від одного кута до іншого. Мій погляд попрямував до великих вікон, з великою кількістю маленького кольорового скла, яке вистеляло картини з різних історій. Світло було вимкнене, тільки свічки осяювали майже пусте приміщення. На стінах було багато фресок. Кольори на них бляклі та не яскраві, вішали їх у найвищому місці церкви там, де зазвичай темно та не досить добре освітлено. Більш низько висіли ікони та хрести. 
На кожні різдвяні свята ми з родиною ходили до церкви на церковну службу. Це, мов невеличка традиція нашої сім’ї, яку ніхто не мав порушувати її. 
Цього року наша родина поповнилася на ще одного члена – Джорджа, і я не могла не запропонувати йому піти з нами, хоча, чесно кажучи, не очікувала, що він погодиться. Я була безмежно рада та зовсім трішки здивована, коли він погодився відвідати нашу невеличку церкву. 
Церковна служба завжди була однаковою кожні різдвяні свята. 
     - Ти така радісна, - прошепотів Джордж мені на вухо. 
     - Звісно, - погодилася я. - Я до чортиків обожнюю різдвяні свята, їх магію та диво. 
Чоловік відкрив двері, вказуючи рукою на вихід, коли служба почала закінчуватися. Вийшовши з приміщення, я відразу підняла голову вверх, загострюючи увагу на небі.  
     - Що ти робиш? 
Мої очі помітили сніжинки, які падали одна за іншою. З кожною хвилиною їх ставало дедалі більше та на землю почав падати сніг. Це один із найперших великих снігопадів цієї зими. Я відірвала погляд від захопливого видовища та зустрілася очима з Джорджем. Ми мовчали. За нас говорили наші очі. Я підняла руки догори та заплющила очі, відчуваючи, як всередині мене розпалюється палким багаттям різдвяний дух. Коли я розплющила очі та опустила руки, то побачила, що Джордж пронизливо дивився на мене так сильно, що мені стало ніяково.  
   Що з ним? 
— Нам вже час йти, - сказала я, поправляючи довгий білосніжний шарф. 
— Авжеж, - він відступив на крок назад.  
Ми йшли мовчки, допоки теплі пальці Джорджа не переплелися з моїми, і струм пройшов крізь мене. Я підняла свою голову на нього, але він нічого не сказав, лише міцніше стиснув мою руку. 
     - Ти вважаєш, що твої різдвяні свята проходять чудово? - ледь чутно запитав мене Джордж.  
     - Безсумнівно, - чітко відповіла я.  
Я б погодилася навіть вдруге познайомитися з Джорджем. Це б безперечно було б одним із найкращих рішень у моєму житті.  
     - Що відносно тебе? - запитала я. - Чи можеш ти сказати, що щасливий прямо зараз? 
     - Смертельно щасливий, - прошепотів він, посміхаючись.  
Я посміхнулася у відповідь, продовжуючи йти дорогою. 
Сніг почав йти більшим, і я відпустила руку Джорджа, щоб згадати дитинство та покрутитися довкола себе.  
     - Що ти витворяєш? - здивовано запитав мене чоловік.  
     - Я намагаюся бути собою, - голосно сказала я, хапаючи його за руку і змушуючи хлопця піти у танець зі мною. - Що може бути краще?

Джордж підхопив мене на руки та почав кружляти мене, сміючись.  
     - Бути з тобою, - пробурмотів він. 
Я закрила очі, насолоджуючися світлими почуттями. 
Ми повернулися додому, і я швидко прослизнула всередину, миттєво скинувши з себе весь верхній одяг. Я направилася до дивану та стомлено впала на нього. 
     - Ти виглядаєш стомленою, - мовив Джордж, сідаючи поряд зі мною.  
Я закрила очі та кивнула головою на знак згоди. Чоловік обійняв мене за плечі та позіхнув, промовляючи: не пам’ятаю, коли я сам відчував себе настільки втомленим.  
Його дихання було рівномірним та спокійним. Чоловік обіймав мене, наповнюючи кожну клітину свого тіла ніжністю. Мої повіки стали тяжкими, а сон поволі забирав мене до своїх рук. Перш ніж заснути, я відчула, як він поклав голову мені на плече, а його дихання лоскотало шкіру моєї шиї.