Стара знайома

Ми підходимо до вхідних дверей магазину якихось іграшок. 
     - Гей, - хтось викрикує нам з Джорджем у слід та змушує зупинитися. - Мелані Колінз? Не можу повірити. 
Я повертаю голову у бік шуму, щоб розгледіти його винуватця.  
 Джесіка Лейслі. 
Шок пронизує все моє тіло, мов струм. 
Переді мною стоїть худорлява брюнетка з довгими ногами. На ній, як завжди одягнена коротка чорна сукня та звичайний плащ, що геть не по погоді.  
Вона взагалі слухає синоптиків? 
     - Не вірю своїм очам, - повторює дівчина. 
     - Я також. 
Мій погляд падає на партнера, що поруч біля Джесіки. 
     - О, так, - вона лукаво посміхається та показує всі свої тридцять два зуби. - Це мій бойфренд – Мартін. 
Я киваю у знак привітання, не бажаючи комунікувати. 
     - А це? - Джесіка не тактично вказує пальцем прямо у груди Джорджа.  
     - Це мій коханий. 
Брюнетка підходить до чоловіка, хитаючи стегнами у різні сторони та кладе праву руку на його ліве плече. 
     - Чи знав ти, що Мел у нас велика мрійниця? - її пальці переміщуються до шарфа Джорджа та знаходять відкрите місце на його шиї. - Вона з дитинства живе лише у своїх повітряних замках.  
Писклявий сміх Лейслі, мов би голками проколює мої вуха. 
     - Нам час йти, вірно, моя люба? - Джордж захоплює своїми пальцями руку Джесіки та знімає із себе. Картина виглядала так, немов би на вулиці його обкидали тухлими яйцями, і він якомога скоріше хоче позбутися цієї бридоти. 
Чоловік протягує свою руку у мій бік, і я задоволено посміхаюся. 
         - Так, - без вагань вкладаю свою долоню в його. 
     - Ми з Мартіном хотіли б запросити вас з Джорджем на вечерю сьогодні ввечері близько сьомої. 
Дівчина незадоволено, виляючи стегнами повертається до свого бойфренда та відразу ж міцно хапає його за руку так, що її, здається, новий манікюр врізається у шкіру. 
     - Дякую за запрошення, ми подумаємо, - говорю я та повертаюся до магазинчика іграшок.  
Ми прощаємося з ними та заходимо всередину, але я не можу не пропустити підморгування Джесіки перед тим, як встигаю зачинити вхідні двері.  
**** 
Я чую гучний тупіт ніг на сходах, і за одну єдину мить з'являється моя найменша кузина – Офелія. 
     - Мелані, - дівчинка п'яти років голосно викрикує та стрибає мені на коліна. - Я так сумувала за тобою. 
Її маленькі ручки обхоплюють мою шию, а губи цілують мою щоку, залишаючи тепле відчуття.  
     - Ти вже така доросла.

      - Але не зовсім така, як ти. 
Я здивовано поглянула на неї. 
     - Офелія, ти не повинна хотіти бути мною, розумієш? Я хочу, щоб ти бажала, в першу чергу, бути собою, але аж ніяк не мною. Ти чарівна, гарна та дивовижна по-своєму. Завжди прагни бути кращою версією себе. 
Дівчинка розгублено кліпає своїми оченятами, і я пригортаю її до себе.  
     - Виходить, що твоє бажання збулося? 
Її слова заводять мене у глухий кут. 
     - Чому ти так вирішила?  
     - Тітонька Колінз розповіла про Джорджа. Але ж ти його не втратиш, як це зробила вона? 
Вона знала занадто багато для свого маленького віку.  
     - Крихітко, знаєш, ти ніколи не зможеш здогадатися, що тебе може чекати у коханні. Аде саме це і є однією із причин, що робить його таким дивовижним. Оце хвилювання, розгубленість, цікавість вашого майбутнього, сумісний ризик, злети чи падіння – все це і є складовими кохання. Краща частина кохання – це знання та впевненість у тому, що твоя людина кохає тебе, піклується про тебе та завжди хоче бути поруч, проживши своє життя разом із тобою. Це варте всього. 
Офелія притискається ближче до моїх грудей. Я мимоволі підіймаю голову вверх, і наші очі з Джорджем зустрічаються.  
Дівчинка широко посміхається та швидко зникає. 
Джордж підходить ближче до дивану та підхоплює мене на руки. 
     - Нам потрібно готуватися до вечері, - я стукаю його по плечу. Він сміється та цілує мене у чоло. 
     - Думаю, що я хочу отримати свій маленький десерт, іскринко, - чоловік шепоче, його губи притискаються до мочки мого вуха.