Кінотерапія

Я натискаю на дверний дзвінок дому моєї сестри й чекаю, поки хтось зустріне мене. На диво, двері відчиняються менш ніж за хвилину і я бачу перед собою свою сестру. 
     - Мелані, - Розаліна виглядала здивованою, але швидко розслабилася. - Вибач, що без попередження, просто після прогулянки на свіжому повітрі, вирішила побачити тебе. 
     - Нічого страшного, - махнула рукою дівчина та повела мене на кухню. 
Я опираюсь на стіл. 
     - Як там війна за пробудження дива у серці Джорджа?  
     - Не знаю, - відповідаю я, знизуючи плечима. 
     - Я здивована, що ти все миришся з цим нестерпним бовдуром, - вона шумно починає переставляти тарілки у шафі. - Це була дурна затія! Добре, що він хоч не чує цього. 
     - Я все прекрасно чую, - Джордж повільно зайшов до нас. - Зі слухом проблем ніколи не помічав. 
     - Прекрасно, а то я вже хотіла покласти тобі під ялинку подарунковий сертифікат "Дві акції за ціною однієї". 
     - Приведи свого друга та отримай безоплатну консультацію? - запитує хлопець.  
     - Ні, - різко відрізає Розаліна. - Перевір слух та отримай безоплатні мізки. 
Слова вдаряють по мені, мов струм і я заливаюся сміхом. 
     - От бачиш, - говорить дівчина. - Я не одна такої думки.  
Вона зникає за скляними дверима, а я легенько стукаю себе в груди, щоб заспокоїтися.  
     - Тож, Мел, чому ти не вдома? - запитав він, поклавши долоні на поверхню стола. - Я думав, що ти вже солодко спиш. 
Я прибрала з обличчя пасмо волосся і відповіла: 
     - Ніяк не можу заснути. Безсоння замучило вже. 
     - Тоді, - чоловік замовкає. - Що ти пропонуєш? 
     - Як щодо перегляду фільмів? - швидко запитую я, поки сама не передумала. 
     - Тільки не різдвяної тематики. 
     - Але ж це є у списку! - його слова аж ніяк не задовольняють мене. - Ти маєш хоча б спробувати.  
Він стоїть декілька хвилин, його очі бігають туди-сюди, перш ніж дати відповідь: 
     - Добре, я згоден. 
Чоловік на певний покидає стіни кухні.  
Скляні двері відкриваються і всередину зазирає Розаліна, я здригаюся від її погляду та появи. 
     - Ти налякала мене, - говорю я та хапаюся за серце. 
     - Та ладно тобі, - усміхається дівчина. - До речі, ви двоє проводите багато часу один з одним і, схоже, ви взагалі не проти подібного розвитку ситуації.  
     - Лін, я просто хочу, щоб він припинив так сильно ненавидіти різдвяні свята, - відповідаю я. 
     - Ти віриш хоч у свої слова? - вона підморгує мені, перед тим, як вийти з кухні. 
Що це в біса таке було?  
     - Буду пізно! - крикнула Розаліна. - Гарного вечора! 
Я вийшла з кімнати та встигла побачити лише кінець її сукні, що підлетів від вітру. Я продовжувала стояти, мов вкопана дивлячись на вхідні двері, навіть після того, як вона зникла за ними.

Чи дійсно я чесна щодо до самої себе? 
     - То який фільм відмічений фаворитом у твоєму списку? - я не відразу помічаю чоловіка. 
     - Ти про що?  
     - Ну, фільм, - він показує миску попкорну в руках. 
     - О, так, як що до того, щоб почати з Ґрінча? - запитую я, простягаючи ноутбук.  
     - Надіюсь, що це щось цікаве. 
     - Тобі має сподобатися.  
Джордж вмикає пристрій та швидко знаходить потрібний фільм. Я сідаю поруч з ним і він відразу простягає мені скляну миску з маслянистою смакотою. Пальці зачіпають край куртки та стягують її, від різкої теплоти я здригую. Думаю, що Джордж не міг не помітити цього, бо сказав: 
     - Я б міг обійняти тебе, щоб зігріти. 
     - Не потрібно, все в порядку.  
     - Ти можеш хоча б сісти ближченько до мене, - пропонує він і стукає долонею по поверхні дивану.  
     - Я просто вкриюся ковдрою, - мої очі вказують на теплу тканину. Чоловік підіймається, бере ковдру з книжної полички та розкриває її, щоб згодом накрити плечі. 
     - Дякую, - відповідаю я та сильніше занурююся у неї. 
     - Без проблем, - усміхнувся Джордж, потім взяв пульт і натиснув "play".  
Фільм розпочався, я майже відразу поклала голову йому на плече, щоб влаштуватися якомога зручніше. Мої очі все ще були прикуті до маленького екрана. Джордж, майже автоматично, кладе свою руку на плече та притягує ближче до себе. Його солодкий одеколон безсумнівно затуманює мій мозок і я не можу нормально мислити. Я мимоволі підсуваюся ближче, зарившись обличчям в його чистий одяг.  
     - Гадаю, тобі подобається мій одеколон? - він повертає голову, щоб подивитися на мене, але я рукою зупиняю його. 
     - Я дивлюся фільм, - відповіла я. - Не заважай мені. 
     - Мені подобається бачити, як твої щоки моментально червоніють. 
Я стукаю його у груди, не відриваючись від перегляду.  
Після того, як ми подивилися щонайменше п'ять фільмів, я позіхнула, показуючи йому, що хочу спати.  
     - Ти стомилася? - стомлено запитує Джордж і я киваю головою.  
     - Так, - мій рот відкривається та я позіхаю. 
     - Давай тоді йти спати, - він усміхнувся та вимкнув ноутбук.  
Можливо мені здалося, але Джордж дійсно залишився задоволеним нашим маленьким кінотеатром.