Індраніл

Індраніл 
Скільки себе пам’ятаю, я любила бути волонтером. Усе моє життя пройшло у допомозі тваринами чи загалом усім, хто потребував. 
За мої дитячі роки у нас скільки тваринок не жило: і котів, і собаки, і птахи. Одного разу навіть хом'як. Щоправда, прожив він у нас не більше двох тижнів і швидко помер. Ми його так і похоронили на задньому дворику у коробці з-під взуття. 
Вже у підлітковому віці мені було цікавіше, бо мала підробіток: від миття приміщень, прибирання сміття і до прогулянок з домашніми улюбленцями, адже я чудово знялася на тому, що вони хочуть. 
За кілька кроків від нас стояла маленька жіночка середніх років. На її грудях завжди висів бейджик, на якому було написано: «Холлі. Куратор волонтерів. Волонтерська організація – «Ансамбль»». 
— Ви маєте волонтера? - здивовано прошепотів Джордж, трохи нахилившись.  
— Так. Вона тут працює ще з самого початку.  
— Усі волонтери підійдіть сюди! - покликала жіночка трохи сумним голосом. 
Над своєю головою вона підняла яскраво-зелену папку, яку міцно тримала пальцями, мов орієнтир. 
— Отже, перш за все хочу сказати, що рада знову бачити усіх присутніх в одному і тому самому місці, - брюнетка засмілася. - І хочу висловити від нашої організації велику подяку за участь. 
— Дякуємо! - викрикнув хтось із натовпу. 
— Поки не забула, - вона ледь помітно посміхнулася кутиками губ, коли її папка вказала на місце, де ми стояли. - Сьогодні до нас доєднався ще один волонтер. Давайте його привітаємо. 
Кімната заповнилася гучними аплодисментами, коли Джордж показав себе. 
— Молодці, - задоволено сказала вона та подивилася на маленький годинник, що висів на лівій руці. - Через шість хвилин виступить наш директор зі своєю промовою – вона триватиме близько п'яти хвилин. Після його промови я чекатиму вас усіх біля мене. Я вас розподілю по точкам і видам форму. Все зрозуміло? 
Волонтери мовчали, тому місіс кивнула головою та направилася до центрального залу багатоповерхівки, де вже стояла велика дерев'яна трибуна. Позаду якої були прапори.  
Ось підходить директор і весь народ, що зібрався, хвацько заплодував йому. Чоловік у відповідь мовчки махнув рукою і натовп затих. 
- Я радий бачити усіх присутніх цього чудового дня! - почав говорити директор.  - Я дуже радий, що наша команда збільшується та охочих стає більше.  Ви робите дуже корисну справу, особливо, якщо Вами рухали лише добрі наміри та бажання допомогти.  Бажаю удачі у цій тяжкій справі! - закінчив свою промову директор та спустився з трибуни. Присутні палко аплодували. 
— Сподіваюся, що слова нашого директора, містера Крампсона, надихнули як волонтерів, так і наших маленьких друзів. А тепер я прощаюся, бажаю чудесного дня всім присутнім і попрошу волонтерів підійти до мене після розмови. 
Жіночка спускається вниз та відходить в іншу сторону, під грім оплесків. 
Ми грутом попрямували за нею у якийсь порожній кабінет, де стояв стіл та коробки. 
     - Отже, зараз я видам форму, - вона поклала свою папку яскравого кольору на стіл і дістала з коробки комплекти одягу. - Від недавна це приказ директора. 
     - Дякую, - сказала я, а Джордж просто мовчки взяв форму.

Ми направилася до маленького кабінету, який на вигляд був, мов кладовка.  
     - Дівчата вперед, - він вказав рукою всередину кімнати, відкриваючи двері, а сам став чекати, поки я не ввійду. 
Я швидко зняла з себе світер та одягла форму. 
     - Ну, що, ти готова? - запитує Джордж, який вже стояв переодягнений.   
Я легенько усміхнулася та ледь помітно кивнула. - Тоді ходімо робити добрі вчинки. 
Я правильно все розчула? 
     - Джордж, звертається Холлі. - Сьогодні ти будеш волонтерити разом із Мелані. Вона тобі має все пояснити. 
Він розвертається до мене, його брови сходяться на переніссі, а потім чоловік вигинає брову.  
     - Припини це робити! 
     - Що саме? - невинно запитує Джордж.  - Не розумію про що ти. 
     - На вулиці стоїть маленький фургончик, - пояснила я та, не роздумуючи пішла вниз по сходах.  - Це кухня на колесах для дітей-сиріт. Сьогодні ми будемо волонтеритина цій локації. 
Я помічаю, як вираз обличчя змінюється не в хорошому сенсі, але він, здається, швидко подавлює це.  
Ми підходимо до машини та заходимо всередину. 
     - Обов'язково одягни цей ковпак, - я простягую йому очіпок із силуетом мишеняти з мультфільму "Рататуй". 
     - Що це за пляма у вигляді миші? - з недовірою перепитує чоловік, але все одно натягує ковпак. - У чому сенс? 
     - Ти що, не дивився мультфільм "Рататуй" про маленьке щуреня ?! - викрикую я. 
     - Я не люблю дитячі сопливі фільми, що не сповнені сенсом. 
     - Що за стереотип? - фиркнула я. - Фільм розповідає про мрію. 
     - Щуреня може мріяти? 
Він безсумнівно намагався вивести мене з себе. 
        - Так. Нам відразу на початку мультфільму показують, що він нічого немає, - спокійно говорю я. - Нічого, окрім власної мрії. Його так сильно надихнула передача найкращого кухаря Франції Огюста Ґюсто, що зовсім несподівано для себе він вирішує спробувати дійти до своєї мрії, не зважаючи на те, що всі навколо не вірили у нього та вважали це повною дурницею.  
     - І? - Джордж спирається рукою на маленький холодильник. 
     - Щуреняті вдається опинитися в Парижі, прямо під дверима ресторану того самого знаменитого шеф-повара Ґюсто, потім й взагалі потрапити всередину. Він продовжує жити у коморі з іншими мишами, але душа бажає чогось більшого, - я замовкаю на долю секунди, щоб перевести подих. - Одного дня Ремі помічають і він стає помічником шеф-кухаря, а пізніше готує страву, яка розтоплює холодне серце ресторанного критика. 
     - Так в чому сенс? - запитує Джордж і тяжко зітхаю, не маючи змоги стримати свого невдоволення.  
     - Сенс у тому, що ми маємо йти лише за покликом свого серця та душі, не боятися мріяти, навіть, якщо на перший погляд мрія здається зовсім недосяжною. Потрібно продовжувати йти навіть, якщо оточення тебе не розуміє, і обов'язково одного прекрасного дня ти станеш тим, ким завжди хотів бути, - мої очі знаходять карі. - Щуреня ніколи не тягнувся до чогось матеріального, не бажав слави чи визнання, він просто хотів творити. Просто слідувати своїй мрії, навіть, якщо шлях до неї тяжчий за фантазії про неї. 
     - Цікава думка. Але чому ти цим займаєшся? 
Я відкриваю шафу та дістаю з поличку запаковане печиво. Пальці тягнуться до рожевої атласної стрічки та розв'язують її. 
     - Зараз більшість забули, що таке людяність, щирість та радість. У соціальних мережах почали лише вихвалятися, змагаючись хто перший уб'є іншого заради того, щоб банально зійти на п'єдестал, - пояснюю я та ставлю піднос з печивом на столик, прикріплений до машини. - Ти чув щось про карму-йогу? 
На обличчі Джорджа з'явилося здивування.  
     - Що ?