Брудно

Будильник, що стояв на тумбочці противно задзвонив, розбуджуючи мене. Я застогнала, намагаючись вимкнути його та продовжити солодко нажитися у ліжку.  Я намагаюсь щосили повернутися у сторону звуку, але щось важке стримує мене на місці. Розплющуючи очі, мої зрачки знаходять руку Джорджа, яка лежить на мені. Його долоні міцно обхопили мене, притискаючи ближче до себе.  Обличчя чоловіка уткнулося у згин моєї шиї, тихе сопіння лоскотало мою шкіру, що змусило мене посміхнутися. Він був схожий на маленького хлопчину, який солодко заснув після улюбленої вечірньої казки. 
Жахливий скрип дверей, що відкрили й тут же закрили, змушує мене вдати ніби я ще сплю.  
— Джордж, - я штовхаю чоловіка рукою у груди. - Прокидайся.  
— Доброго ранку, Мел, - він ліниво посміхається та обережно цілує мене у чоло. - Щось сталося? 
— Мені здається, що за нами хтось слідкував.       
Джордж сідає на ліжко та потирає свої сонні очі. 
— Ти бачила того, хто це міг бути? 
— Ні, - я вагаюсь. - Думаю, що ні. Я не встигла. 
— За що ти переймаєшся, Мелані? - він підводиться з постільної білизни та потягується. 
— За що? - нервово перепитую його я. - А що, якщо нас могли побачити разом? 
- Сюди зайти могла тільки твоя сім'я, - спокійно відповів він.  - До того ж, а яка, в біса, тобі різниця до того, чи бачила, чи ні нас твоя родина?  
— Ніяка. Але це якось швидко все. 
— Ти вже доросла дівчинка і це твоє особисте життя.  
*** 
— Усім доброго ранку, - посміхнувшись, я зайшла на кухню. 
— Доброго, - радісно мовила мама, обіймаючи мене. - Як спалось?  
Її питання заводить мене у глухий кут. 
— Чудово, - відповідаю я, і вона посміхається не тільки губами, а й очима. 
— Що ж, - мама робить паузу. - Я рада чути, що ти добре спала цієї ночі, але зараз мені потрібна твоя якнайшвидша допомога. 
Я слідкую за її поглядом, який веде мене до тіста, ймовірно, на печиво, і без слів розумію, що зараз буду робити.  
— Нам потрібно приготувати партію печива. 
— Добре, - бурмочу я та підходжу до столу. 
Я знову беру миску з тістом. Часом мені здається, що ми випікаємо печиво для будівельної бригади, але аж ніяк не для маленької родини. 
— Що ти думаєш відносно свого майбутнього? - питання Джорджа було наскільки неочікуваним, що змусило мене на мить застигнути на місці. 
Я прочистила горло, перед тим, як відповісти: 
    - Думаю, що я хочу мати хорошу роботу, сім'ю.  
— Що відносно дітей? 
— Можливо я матиму двох, а можливо взагалі одну дитину, - я замислилася. - Хоча Думаю, що краще двоє, я б не хотіла, щоб перша дитина відчувала себе самотньою. 
Я переводжу свій погляд на Джорджа, і бачу, як моя відповідь злегка навантажила його Він декілька хвилин мовчить, перш ніж нарешті хоч щось вимовити. 
— Чому ти вирішив задати саме це питання? 
- Хм, - чоловік робить паузу.  - Ти хіба ніколи не замислювалася над своїм майбутнім? Над тим, яким ти хочеш його бачити?  
— Звісно думала, - відповідаю я. 
І я б хотіла щось сказати, але у мене різко прилітає томат. Я повернулась, щоб побачити винуватця цієї справи та бачу, що моя сестра Розалія єхидна посміхається, ховаючи свої руки за спиною. 
— Що ви витворяєте? - мама невдоволено викрикує, але ми нічого не чуємо. 
Я беру в долоню жменю борошна та не роздумуючи, кидаю її в обличчя Розаліни. Вона хапає кетчуп, і я швидко ухиляюся від того, щоб воно попало саме на мене. Повертаю голову та бачу, що шия та груди Джорджа червоні. Ця картина примушує мене розсміятися так гучно, що здавалося, мене чути на всю вулицю. 
Джордж хутко забирає зі столу гірчицю та видавлює на Розаліну. 
Я надто зайнята, дивлячись на нього, щоб помітити, що дівчина виливає мірний стакан молока у мій бік, і вся моя спина відразу стає мокрою. Молоко неприємно стікає по моїй шкірі, і моє тіло береться у мурахи. 
— Жах який! - мама не витримує того божевілля, яке ми тут влаштували. - Негайно приберіться тут та поверніть назад усі продукти, які зникли на вашому одязі. 
Я невинно посміхаюся та п'ячуся назад разом з Джорджем. Ми швидко добігаємо до нашого гостьового будинку та закриваємо за собою двері на всі замки, немов боїмося, що за нами хтось поженеться. 
— Я думаю, що нам варто прийняти свіжий душ, - Джордж витирає липкі руки об свою ж футболку. Геніально 
— Чудова ідея. 
Я підходжу до шафи та дістаю два бавовняних рушники, і протягую один із них Джорджу. 
— Ти можеш все ж таки першою прийняти душ, - бубнить чоловік. - Або можеш піти зі мною.  
Я мовчу. Прокинулося відчуття гумору? 
Тим паче я не маю бажання пришвидшувати події аж настільки.  
— Що ж, я зрозумів, - сумний голос чоловіка зникає за дверима ванної швидше, ніж він туди заходить. 
Я глибоко вдихаю, обводячи поглядом чоловіка з ніг до голови.