Тітка Дженарра Ріккарді та знамените печиво "Амаретті "

— Мамуля, тобі потрібна допомога? – я зібрала своє волосся у високий хвіст та підійшла ближче до кухонного столу, де вона стояла.  
— Місіс Гарсіа, я знайшов якусь каструлю, - у ту ж мить на кухню зайшов Джордж.  
Він роздивлявся шматок металу, перебираючи місткість у руках. Його очі піднялися на мене, як тільки-но чоловік зупинився біля нас. 
— Дякую, мій хороший, - мама забрала з його рук каструлю та поставила на стіл. – Мелані, ми з Джорджем зібралися готувати найсмачніше печиво Амаретті. 
Вона відкрила верхню шафу та почала діставати потрібні інгредієнти. 
— Сухі – для Джорджа, вологі – для тебе. 
— Що це за печиво? – Джордж здивовано запитав, спершись однією рукою на барну стійку. 
— Ой, це досить цікава історія, - мама продовжувала діставати все необхідне. – Якщо вірити у правдивість легенди нашої далекої тітки - Дженарри Рікарді, що була корінною жителькою Італії, то в у далекому 1719 році сім’я Лаццароні вирішила пригостити кардинала, що завітав до Саронно, чимось солоденьким. Родина мала свою власну пекарню, але вона, на жаль, була зовсім маленькою, щоб мати різноманітну кількість інгредієнтів. Все, що вони тоді знайшли у себе: лише цукор, декілька яєчних білків та абрикосові кісточки. І, можливо, хтось би інший засмутився від такого, але сім’ї Лаццароні вдалося зробити не просто випічку, а справжнісінький витвір мистецтва. 
— І це було просте печиво? – запитав Джордж. 
Який розумник. 
— Не просто печиво, а диво для тих часів, - мовила мама. - Печиво Амаретті. Пізніше родина Саронно стала не просто пекарями, а кондитерами, вони почали випікати та продавати своє печиво, обертаючи його у найтонший папір і упаковуючи в красиві бляшанки. Цікаво те, що пізніше сім’я вигадала настоювати міцне спиртне на цьому печиві та отримали відомий лікер Амаретто. 
— Цікаво було б спробувати його, - Джордж засміявся та потер підборіддя. 
— Ну поки почнемо з печива, - спокійно сказала мама. - Все максимально просто. Ми з вами приготуємо щось на кшталт макаронів – склад практично ідентичний, головне правильно зважити вказані у рецепті пропорції. 
Чоловік нахилився та зазирнув через її плече.  
— Джордж, з’єднуй цукор та мигдальне борошно у своїй мисці, - мовила мама. - А далі дрібно поріжеш цукати лимона. Вони мають бути тоненькими, а краще прозорими, зрозумів? 
— Так, - хлопець з'єднав сухі інгредієнти, змішуючи їх віночком.   
— Мел, а ти збий білок та цукор до впевнених піків, - мовила мама та всунула у мої руки пусту чашу. 
Коли промайнуло хвилин п’ятнадцять, я перевернула збиті білки над головою, щоб зрозуміти чи вдосталь я попрацювала міксером. Вони були настільки об'ємними, що виглядали, мов пухнасті хмари. 
— А тепер давайте мені, - мама забрала наші чаші та обережно поєднала заготовлені маси силіконовою лопаткою. У нас вийшло м’яке та насичене тісто. Мама взяла ложку та зачерпнула масу.  - Далі я беру в руки тісто та формую в руці кульки. Якщо воно липне, то візьміть цукрову пудру у мисочці та потріть свої долоні. Коли сформуєте кульку, обваляйте її в цукрі, а потім, не відходячи від столу, пудрою. Робіть все щедро та найголовніше – щиро. 
Ми з Джорджем зробили приблизно двадцять чотири кульки та розклали на силіконовий килимок. 
— Вітаю, Джордж, з твоїм найпершим печивом, - радісно сказала мама та підійшла до нього, обіймаючи з усією силою. 
Як тільки остання партія печива була готова, а на вулиці доволі швидко стемніло, мамуся дістала з духовки протвинь та поставила на вимкнену газову плиту. Вона потягнула на себе верхню шухляду кухонної тумбочки, і в її руках з'явився кульок. 
— Тримайте, - мама простягнула нам у руки печиво. - Вам до чаю. 
— Дякую, але не потрібно було, - почала відмовлятися я, накидуючи поверх себе пальто.  
— Спасибі, - Джордж міцно стиснув кульок та кивнувши головою, вийшов на вулицю. 
— Навіщо ти взяв? - запитала його я та попрямувала по стежині до гостьового будинку.  
— А чому ні? - відповів питанням Джордж.  - Тим паче це моє найперше печиво з італійською історією. 
Чоловік задоволено посміхнувся та притягнув кульок ближче до себе, наче я могла його викрасти. 
— Ти такий дивний, - засміялася я та направилася до спальні, щоб нарешті лягти спати.