Ялинка та Круасан

     - Вівіан сказала, що я буду повним ідіотом, якщо не прийду до тебе. 
І вона мала рацію. Я кашляю, щоб подавити смішок. 
— Я прийшов дізнатися, чи ти все ще хочеш навчити мене відчувати різдвяне диво? 
Я проводжу рукою по волоссю, як кожного божого разу, коли не маю гадки, що сказати своєму співрозмовнику, і зрештою запитую його: 
— Хіба ти поставив хрест на всьому, що нагадує тобі Різдво чи Новий Рік? 
— Я переосмислив свої слова.             
    - Гаразд, - відповідаю я та киваю головою.  - Як я маю тобі допомогти? 
Джордж знизує плечима та відкашлюється. 
— Думаю, що вчитель краще має знати матеріал, ніж звичайний учень, - він розводить руками. 
Я не маю бажання витрачати решту свого дня, намагаючись пояснити йому, як потрібно жити.  
— Джордж, ти маєш мені допомогти, - спокійно говорю я. - По-іншому не вийде. 
Чоловік проводить рукою по потилиці, тяжко зітхаючи.  
— Що ж, Мел, - він робить паузу між словами.  - Я прийму виклик, яке кидає мені моє життя.  
Киваю на знак згоди.  
— Для початку тобі потрібно повністю перейнятися різдвяним духом.Я відриваю погляд від його очей та переводжу погляд на коробку, що стояла біля різдвяних прикрас. 
Встаю та підходжу до неї, на моєму обличчі розпливається пустотлива посмішка, перш ніж починаю у ній ритися, щоб дістати червону шапочку з фальшивою білосніжною бородою. Я повільно підходжу до Джорджа та витягую свої руки, щоб одягти на обличчя шапку. Він відхиляє голову в різні сторони, щоб уникнути моїх дій. 
— Попався! - задоволено викрикую я. 
Моя рука починає шукати телефон у задній кишені штанів та дістає його. 
— Тільки спробуй! - нервово вигукує Джордж.  
— Дурненький, - я розвертаю мобільник у його сторону так, щоб він зміг побачити екран телефону. - Я всього лише хочу обрати пісню. 
Чоловік киває головою та встає з місця, поправляючи свою бороду. 
— А тобі личить, - жартую я, підморгуючи. - Ходімо. 
Мої пальці переплітаються з його, коли я починаю тягнути хлопця у бік пустої кімнати для робітників. 
— Почнемо наше навчання з танців під різдвяну музику, - я натискаю кнопку "грати" і кімната наповнюється приємними звуками      - Це смішно. 
— Просто розслабся, - мої пальці торкаються тильної сторони його руки. - Просто заспокойся. Танцюй, не думаючи, а коли вийдеш за межі нашого кафе, зможеш думати та робити що завгодно.  
Джордж неохоче погоджується, я помічаю на його обличчі розгубленість і беру його руки у свої, міцніше стискаючи. Наші тіла повільно починають розгойдуватися в ритмі музики.  
Музика зникла і ми відсахнулися один від одного. 
-  Ти зміг пройти перший урок. Вітаю, - я заплескала від радощів. Наші погляди зустрілися і я відчула, як мої щоки залилися рум'янцем.  - Думаю, що тепер ти повинен допомогти мені прикрасити ялинку, що стоїть на барній стійці.   
— Не знаю чому, але коли ти говориш про це завдання, у мене складається враження, що ти просто не хочеш прикрашати її. 
— Ні, ні, - махаю рукою у повітрі. - Насправді я люблю це робити скільки себе пам'ятаю. 
Джордж вигинає брову, ніби не вірить моїм словам і я вкладаю йому в руки кульки різної форми та кольору.  
Я обережно вішала гірлянди на дерев'яні колони нашого кафе, поки Джордж намагався прикрасити ялинку. На підлозі біля нього хаотично валялися ялинкові прикраси, паперові вироби та всякі дрібниці.   
— Та як це прикрашають ?! - закричав чоловік, кидаючи іграшки на підлогу, наче мале хлопчисько.  
Я повернулася тілом до нього. Його праве око починало помітно сіпатися, руки та обличчя виблискували від сонячного проміння, що потрапляло крізь штори до кімнати. Круасанчик – рудий кіт – за всіма ознаками відчував себе повноправним господарем цієї ситуації, з непідробним задоволенням ганявся за кульками, катаючи їх по підлозі.  Він створював більше хаосу, ніж сам Джордж.  
Я усміхнулася.  
— Все в порядку? - стривожено запитала його я, змусивши хоч трохи прийти до тями. 
- Я ненавиджу наряджати ялинки, - відповів він та глибоко видихнув, щоб заспокоїти себе.   
— Та ну, я впевнена, що це для тебе посильне завдання, хіба ні? - жартома запитала я, окидаючи весь фронт виконаної роботи. 
— Ти знущаєшся з мене?  
— Це ж звичайна ялинка, - Джордж зітхнув, почувши мої слова. - У чому справа? 
— Це кляте дерево нерівне. 
— Чому? 
— Мої іграшки висять не симетрично. 
— Але ж ми не на уроці математики, - мовила я. - І це не геометрична фігура, розумієш? 
— Не бачу сенсу прикрашати дерево, якщо виходить криво. 
Що за маячня? Ти зовсім дурненький ? 
— Так сенс зовсім не в тому, щоб було гарно та максимально рівно, - сказала я, вказуючи на ялинку. - Ми ж не на виставку її готуємо. 
— Якщо не в цьому сенс, то в чому? - чоловік схрещує руки на рівні грудей. 
— Кожного дня нас відвідують сотні різних людей. Все дуже просто, - белькочу я. - Вони будуть у захваті навіть, якщо просто побачать цю красуню. 
Я нахиляюся та починаю підбирати іграшки. 
— Тому просто насолоджуйся тим, що ти робиш, добре? 
Чоловік киває головою на знак своєї згоди.  
— І, до речі, не знаю чи ти це знаєш, але ялинкові прикраси не повинні валятися на підлозі по всій кімнаті – їх місце тільки на ялинці. 
— Тоді давай я тобі допоможу. 
Джордж піднімає з підлоги золоту кулю, що переливається, завмираючи на місці. 
— Ким ти працюєш? - неочікувано запитує мене Джордж і мої ноги, мов би проростають у підлогу цього кафе. - Я маю на увазі, чи є в тебе ще якась робота, чи можливо справа твоєї душі? 
— Читання книг підійде? 
Думаю, що це речення уже містить у собі достатню кількість.  
— Невже? - перепитує Джордж та підіймає свою голову, щоб зустрітися зі мною очима.  – Я рідко читаю книги. Якого вони жанру ? 
— Любовні романи й трилери, - відповідаю я. - Нічого особливого.  
     Для тебе. 
Чоловік знизує плечима та складає у коробку залишки прикрас.