Неочікуваний прихід

Я розплющую очі та бачу, як сонце за вікном знаходиться занадто високо, тому розумію, що вже досить пізно. Ноги опускаються з ліжка та прокладають шлях від кімнати відпочинку до кухні, що знаходиться на першому поверсі. Я дістаю з холодильника молочний коктейль і беру в руки пляшку зі збитими вершками, наповнюючи свою склянку. Зверху посипаю солодкими та корицею. 
Запах улюбленої спеції вдаряє у ніс так сильно, що паморочиться в голові.  
Кориця завжди підімає мені настрій, я думаю, що вона і є уособленням різдвяних свят. Роблю ковток напою, очі у цей момент оцінюють центральну кімнату нашого невеличкого кафе і я вирішую, що потрібно краще прикрасити приміщення та маленьку ялинку, яка стояла на барній стійці. Я допиваю коктейль та підходжу до шафи, у якій ми зберігали усі святкові прикраси. Мої руки тягнуться до коробки, щоб дістати її, а пальці відразу захоплюють декілька іграшок.       Щойно я збираюся почепити свої знахідки, мій телефон неприємно вібрує у кишені задньої кишені моїх штанів, а потім я помічаю глузливе повідомлення від Вівіан:  
"Джордж уже у тебе? Мені вдалося вмовити цього бовдура хоча б спробувати з тобою поспілкуватися та зрозуміти, що таке різдвяне диво".  
Весело. 
У мене зовсім немає часу на такі дитячі витівки. Якби Джордж хотів хоч трішки зрозуміти та відчути усю магію різдвяних свят, він би безсумнівно почав з налагодження стосунків з оточуючими, даруючи їм любов та тепло. З моїх думок мене забирає наш місцевий кіт – Круасан, який починає тертися об мою ліву ногу. Я не можу втриматися, щоб не схопити його на не розцілувати, перш ніж зрозуміти, що потрібно поквапитися, адже Джордж може от-от прийти. Все ще в хорошому настрою, я продовжую ритися у коробці з прикрасами. 
Мої очі нічого не бачать, але руки знаходять обруч на голову із фетровими рогами північного оленя, які я одягаю на голову. Дістаю мобільник, щоб подивитися на себе та посміхаюся.  Круасан знаходить гірлянду і кусає її з неймовірною силою. Швидко дістаю переноску з коробки, кілька разів пробігавши очима туди-сюди, я вирішую обмотати прикрасу навколо стільців барної стійки. Моє тіло починає рухатися у різні сторони в такт музиці й це знімає напругу, яка зародилася не так давно. Підстрибуючи, я зовсім не чую того, як дзвонять у двері, тому тільки тоді, як повертаю голову, помічаю обличчя Джорджа, безмовного, у вікні нашого кафе. Мої щоки відразу спалахують і руки машинально починають терити шкіру, щоб приховати докази та надати собі більш-менш людського вигляду.  
     - Проходь, - запрошую його присісти на диван, коли відкриваю вхідні двері. Він мовчки сідає на вказане місце і мені в голову не приходить нічого більш розумного, як запропонувати кави. Я тікаю на кухню та вмикаю кавоварку і беру печиво, що залишилося від тої партії, яка була спечена вчора. Ставлю його на срібну тацю до вже готових двох чашечок запашної кави та несу до журнального столика, залишаючи приємний шлейф.       
       - Дякую, - бурмоче Джордж та міцно стискає пальцями чашку. Це було його найперше слово відтоді, як він приїхав.  
      - Так все ж таки, - починаю я. - Що тебе привело сюди? 
Чоловік мовчить, його очі оглядають мене з ніг до голови, перш ніж запитати: 
      - Ти завжди одягнена у костюм різдвяного ельфа? - запитує чоловік, і, як не дивно, але я не відчуваю жодного натяку на насмішку з його боку, лише цікавість. 
      - Це моя робота, - відповідаю я та проводжу долонями по тканині. - І мені пробурмотів носити цей одяг, адже він є частиною різдвяних свят та настрою. Він усміхається та   крутить у повітрі пальцем прямо над своєю головою перед тим, як сказати: 
      - Пов'язка га голові – це теж обов'язкова частина твого вбрання, чи ти носиш її на голові, мов діамантову корону? – Джордж хитро усміхається, прикриваючи свій рот.  
      - А ці дзвіночки можна вважати, як звукове попередження для того, щоб сповіщати про твою присутність?  
Рефлекторно я кладу руку на свою голову та торкаюся м'якого волосся, а згодом й різдвяної прикраси, знімаючи її. 
      - О ні! - театрально вигукнула я. - Ти розкрив   мою страшну таємницю, адже насправді тобі довелося побачити ритуальний танець, через який ми ловимо маленьких діток та забираємо їх смачненькі душі.  
Мої пальці вигнулися у формі звіриних кігтей. Я бачу, як його погляд стає все більш пустотливим, але кутики губ все одно підімаються вверх.  
Я розумію, що в цей самий момент мій гумор його. 
— Краще скажи чому ти прийшов до мене на роботу, особливо у свій вихідний день? 
Чоловік мовчав. Настрій у нього був вкрай пригніченим. 
Я продовжую стояти навпроти нього, чекаючи своєї відповіді. До найменших деталей розглядаю його обличчя та волосся.  
Я не розумію, що відбувається, що діється з моєю головою прямо зараз. З одного боку, Джордж мені симпатизував, але з іншого я ненавиділа його, сама не розуміючи чому. Можливо, я йому все ще не довіряю, а жарти сприймаю дуже різко. Я зовсім не знаю, що мені робити…