Білосніжний хаос

Ледь помітний зимовий вітерець прохолодно обдимав моє обличчя.  Здавалось мені, що це були колючі поцілунки, які залишали за собою неприємні згоїни. Від цих відчуттів я лише сильніше закуталась у в'язаний шарф, щоб хоч трохи зігрітися та не трястися від зимової прохолоди. Дороги та навіть маленькі вулички були вкриті суцільною кригою. Люди, що йшли зі мною ледве могли нормально встояти на ногах, щоб не впасти обличчям в лід. Перспектива того, аби лежати на холодній засніженій землі взагалі мене не тішила. Я міцніше вхопилася в пакет з продуктами, аби випадково не випустити його з рук. Моя ступня повністю всією підошвою ставала на побитий машинами лід, а кроки були менші, ніж у будь-який інший час ходи. Усі мої думки були саме про те, щоб дійти додому цілою та неушкодженою. Маячня. 
Зненацька, незрозумілий біль пройшовся, немовби током по всьому тілу. Удар, що прийшовся під коліно, збив мене з рівноваги та змусив впасти. Швидко. Боляче.  
У очах чомусь різко потьмарилось, а гучний писк не на жарт розійшовся у моїх вухах. Пакет з продуктами упав на землю, а весь його вміст розлетівся по дорозі. 
— Перепрошую, з вами все добре? - почувся чоловічий голос, який наближався до мене все ближче. 
Мені знадобилося близько хвилини, щоб зрозуміти де я та прийти до тями. 
— Так, - тихо відповіла я. У коліні почало стріляти, біль не давав про себе забути.  
Я видихнула та почала повільно підійматися, що не сильно райдужно виходило. Раптом сильна чоловіча рука схопила мою та почала підіймати мене. 
— Прийміть ще раз мої найщиріші вибачення, - продовжував тараторити чоловік. - Мій пес - Лакі, зовсім стає неслухняним, коли ми виходимо на вулицю, а особливо у зимову пору.  
Я перевела свій погляд від обличчя чоловіка на його ноги. Білий пухнастий красунчик радісно почав бігати біля нас, та зупинився біля мене. Його язик звисав, а хвіст ударявся об мої ноги. Він виглядав дуже задоволеним, здавалось так, що пес посміхався мені, показуючи нам свій рожевий язик.  
— Все добре, - сухо відповіла я та озирнулась навколо себе, оглядаючи втрату купленого.  
— Почекайте, я Вам зараз допоможу, - торопливо відповів мені незнайомець, скоріш за все, помітивши мій погляд. 
Чоловік нахилився до пакета та почав збирати мандарини, які вже встигли далеко втекти.  
— Лакі варто було б пройти курси ввічливості, - зі смішком відповіла я. 
— Так, я вже теж думав про це, але він ні в яку, - відповів мені молодик, подарувавши мені свою білосніжну посмішку.  
— Скажіть, що не отримає нічого на Новий Рік, - промовила я, лагідно посміхнувшись.  
Чоловік знову засміявся, але нічого не відповів. Мел, жарти, мабуть не твоє. 
— Ось, тримайте, - звернувся до мене хлопець та протягнув трохи розірваний пакет. - Можливо Вас підвезти? Ви можете йти? 
Він перевів свій погляд на мою зігнуту від болю ногу. Обличчя чоловіка скривилося у гримасі жалю та збентеження. 
— Не переймайтеся, я викличу таксі, - відповіла йому я. 
— У Вас може бути розрив зв’язок, - промовив він трохи стривожено. - Я б не хотів відпускати таку красуню одну.

Його слова примусили знову проявитися моїй посмішці, яка розплилась на обличчі.  Здавалось мені, що це виглядало трішки наївно та по-дитячому, але я швидко відмахнула від себе ці думки. 
— Та ні, все гаразд, - сухо відповіла йому я. - Дякую. 
Пес підбіг до свого хазяїна та почав гучно хекати, витягнувши свого язика.  
— Добре, як скажете, - проговорив незнайомець і поглянув на свій шкіряний годинник. - Тоді даруйте, мені вже час. Надіюсь, що Ви зможете дійти до свого будинку.  
Чоловік стояв і мовчав, просто посміхаючись, хоча на його обличчі, здавалось, читались емоції чи то жалю, чи незручності цієї ситуації.  
— Так, все буде добре, - сказала йому я, гадки не маючи, що потрібно робити. Він же не винен у цій ситуації. - Гарного дня. 
— І вам, мадам, - відповів чоловік, знову подарувавши мені свою чергову милу посмішку. 
Незнайомець розвернувся своєю широкою спиною до мене. 
— Лакі, ну ж бо, хлопчику, ходімо, - чоловік постукав долонею по своїй нозі та направився геть. - На все добре. 
Він на мить зупинився та розвернувся своїм корпусом до мене, щоб помахати рукою та піти далі.