Глава 36

Ликерія сіпнулась і притихла. Лука теж не поспішав довершувати розпочате, мисливці відступили ближче до вікон і сонячного світла. А Джакомо Медичі недбало переступив бите скло  і калюжі крові, та направився до Луки.

- У вас обох є дещо, що належить мені, - сказав, звишаючись над парою стригів.

Ликерія закашлялась в спробі щось сказати ворогу.

- Не має, - замість неї відповів Лука. – Перстень твій ми так і не відшукали, - багатозначний погляд на Матвія Сперанського, щоб той мовчав. І безпечне до Медичі: - Певно він тепер валяється десь в лісі, чи в сороки якоїсь в гнізді, чи в борсука в норі.

- Дуже погано, - Джакомо похитав головою. Від чого його чорне волосся сколихнулось, і красиво розсипалось по вишитому золотими нитками світлому піджаку. Взагалі, Джакомо був одягнутий так, ніби вийшов на вранішній моціон, а не навідався в чуже гніздо когось вбивати.

Його логіку було зрозуміти доволі просто. Він знав про напад мисливців, і лиш вичікував поки обидва табори ослабнуть достатньо. Зараз, коли сонце зійшло покладатись на підмогу у вигляді пташенят не видавалось за можливе. Але Джакомо і не турбувався про це, впевнений у власній могутності. Супроти нього Лука і Ликерія були цуценятами.

- Давайте швидко закінчимо з другим питанням – де моя хранительниця?

Лука відпустив Ликерію і випрямився. Очі гнівно спалахнули.

- Вона більше не хранительниця, - рівно відповів Лука.

- Невже ти пожертвував нею, лиш би вона не дісталась мені? Я був про тебе гіршої думки, - Джакомо оголив в посмішці ікла. – Значить більше відкладати страту причин немає.

- Каблучка в мисливців, - прохрипіла позаду Луки Ликерія. Це змушувало шкодувати, що так і не вирвав її віроломне серце. – В одного з них, зараз, - додала жінка і принишкла, ніби втративши свідомість.

- А ти не безнадійний, - Джакомо злегка повернувся до мисливців, і одночасно дивився тільки на Луку. Четверо чоловіків у захисних кольчугах і масках його не лякали взагалі. – Брешеш, хитруєш, вбиваєш, заради сили. Може навіть збережу тобі життя, якщо погодишся перейти під мою владу.

- Мрій, - буркнув йому Лука.

Але Джакомо вже не звертав увагу на непокірного верховного. Він не бачив у ньому загрози. Замість цього рушив на мисливців. Хтось не витримав, і тринькнула тятива арбалету, випускаючи в стрига болт. Той перехопив його двома пальцями, і відкинув, з огидою витираючи рук об штани.

- Каблучку, і помрете швидко, - Джакомо гаркнув трансформованим голосом.  У відповідь прилетів ще один болт, а Михайло вистрілив з пістоля. Очевидно приберігав кулю для такої нагоди. Граф Сперанський міцніше перехопив меч, готуючись дорого продати своє життя.

Лука кинувся на Джакомо ззаду, відтягуючи його увагу від людей. Вони покотились по підлозі, трасформуючись і сплітаючись в кубок. По них знову летіли стріли. Але обоє занадто захопились бійкою. Лука бився за Серафиму, за її безпеку, і навіть за людей, не бажаючи мисливцям смерті. Джакомо відмахувався якось ліниво. Сила, що вирувала в його сухому тілі була такою, що він би міг перекусити Луку за бажання. Але не робив цього, просто розважаючись.

Серафима в коридорі чула і затишшя і новий шум. Висмикнувши всі болти з тіл Остапа, Гната, Домініка й Аврелія, вона просто склала тіла в темну комірчину. Чи то слабі стриги стали легшими, чи її власне тіло сповнилось небаченою силою. Але вона впоралась. Навіть не втомившись.

З кухні лилось сіре світло. Дівчина пам’ятала перестороги Луки, що це може їй зашкодити. Але на диво її тіло не вкривалось пухирями опіків. І дівчина несміливо визирнула з-за одвірка. Очі заболіли від неочікувано сильного освітлення. Але в іншому вона почувалася цілком нормально. Якщо звісно не рахувати безумної жаги добратись до мисливців, як до джерела свіжої крові. Дівчина стримувала себе лише заради Луки.

Бачила тіла на підлозі. Чоловічі, закривавлене, і Ликерію в купі різнокольорового дрантя, що було її сукнею ще кілька годин тому.

Дівчина вийняла кинджал, який все норовив вислизнути з рук. Прокляте срібло було тримати млосно. Хотілось викинути його як слизьку змію. Але Серафима заборонила собі це.

В усі очі вона дивилась як її коханий б’ється зі страшним верховним гнізда Медичі. Ось Джакомо осідлав Тишкевича, ось його пазурі розпороли груди Луки, вивертаючи плоть, розпорюючи ребра.  І Лука не встигав регенерувати, щоб рана затягувалася.

На очі навернулись криваві сльози, коли Серафима усвідомила, що може статись. Не роздумуючи, вона кинулась на відкриту спину Медичі. Туди вже поцілили з арбалета, і навіть хтось з мисливців метнув ніж. Але для Джакомо це були ніби комарині укуси.

Дівчина погано себе координувала. Нова швидкість ледь не призвела до фатальної помилки. Вона перечепилась, і замість того щоб вдарити Медичі  в шию ввігнала кинджал йому між лопаток. Від несподіванки вона похитнулась вперед, вганяючи прокляте срібло по саме руків’я в плоть стрига.

Той закричав так, що з петель зірвало залишки ставень, зметнулись в повітря уламки меблів і скло, відлетіли до стін мисливці, і навіть непритомне тіло Ликерії злетіло і впало на підлогу, як зламана лялька.

Серафиму теж відкинуло. Але кинджал залишився на місці. Навколо нього плоть стрига стрімко чорніла, тіло наче обвуглювалось, розсипалось  в пил. Мить, друга, і  крик стих, а Джакомо перетворився на мумію, яка і зовсім осіло прахом на Луку.