Глава 35

Ніч минала тривожно. Серафима не спала. Здавалось у неї відібрали цю можливість. Світ, такий звичний, навалився на неї несподівано. Очі боліли й кровили. В ніс то вривались невідомі досі запахи, то пропадали зовсім. Те саме було і зі слухом. Вона чула стукіт в глибині дома, який то з’являвся то пропадав.

- Ти просто підлаштовуєшся, це мине, - Лука був поруч. Він погладжував її волосся, притримував біля грудей голову, стискав тіло, коли воно починало тремтіти й кінцівки викручували судоми.

- Пити, - просила Серафима. Але звісно не могла збити жодного котка. Горло горіло, як колись в дитинстві, коли вона підхопила скарлатину.

- Принести тобі кров? – від власної безпорадності Лука був готовий вчепитись за будь-яку дію, щоб просто відчути свою потрібність.

- Н-ні, - Серафима затиналась. Їй було страшно, що доведеться пити теплу червону рідину, від вигляду якої нудить. – Просто будь поруч.

Вона спробувала розповісти коханому про амулет. Але він лише похитав головою.

- Тепер ні ти, ні я його навіть в руки узяти не зможемо.

За якусь мить стриг насторожився. Довго вслухався в щось. Серафима теж спробувала прислухатись. Але власні органи чуття підводили її.

- Скоро світанок, - нарешті сказав Лука. – Тобі краще спуститись до Іллі Сперанського в підвал.

- Але чому? – думка, що її запруть в холодному льосі викликала відразу. -  І чому Ілля там?

- Його перетворення не таке спокійне, як твоє, певно тобі легше прийняти сутність, бо в тобі є божественна часточка, - пояснив Лука. – Але скоро день, а на сонці ти просто обгориш. Ти ж не верховна.

- Ну то просто зачинимо ставні...

- Кохана, повір мені, так тобі буде краще, а мені спокійніше, - Лука допоміг дівчині підвестись. – Люди... Мисливці завжди нападають вдень, коли гніздо вразливе.

- Ти думаєш, Матвій Сперанський прийде за сином сьогодні? - дівчина різко підхопилась, але від цього кімната почала обертатись навколо своєї осі, і Серафима мусила пригальмувати.

- Все так завертілось, - нехочи пояснив Лука, якому було совісно вивалювати проблеми на кохану. - Одним словом, мисливці влаштували пастку на млині, і я не виключаю, що і сюди навідаються. Ликерія діяла грубо.

- Зрозуміло.

- Озбройся, - вимогливо нагадав Лука, коли дівчина зробила крок до виходу. Невисказаним залишилось застереження, що Ілля може бути небезпечним навіть для стригів. Та Серафима зрозуміла, взяла срібний кинджал, який тепер відчувала в руках зовсім інакше. Проклятий метал ніби сам прагнув вислизнути з пальців.

Дівчина дозволила вивести себе з кімнати, спираючись на Луку зійшла на перший поверх. Крізь крихітні проріхи в портьєрах, які б вона нізащо не помітила до перетворення було видно як світає знадвору. 

Сонце викликало відразу. Сліпучі для стрига промені різали наживо сітківку очей.

Дівчина прикрила очі. І в цю мить по нервах різонув звук битого скла. У вуха увірвався гамір, ніби пробки витягнули. 

Погляд на Луку. І відразу зрозуміло, що він вслухався в цей шум раніше, але не сказав, щоб не налякати. 

Все тіло скручує і пече лють на чоловіка, що знову тримає її за дурепу. 

-Кохана? - Лука стримав шипіння, коли в його долоню в'ялись трансформовані пазурі. - Швидше в підвал!

- Нііі, - власний голос став схожим на свист. Вона відчула це, стук сердець, зараз свіжого м'яса, крові, що текла з ран, їх тепло й аромат. І інстинкти брали гору над глуздом. 

Нутрощі скручувала жага добратись до ласощів і втамувати голод, терпіти який було не сила. 

Лука обернувся, перехопив її, тримаючи скаженіючому молоду стригу, і намагаючись достукатись до її розуму, який затягло червоною пеленою спраги.

Не допомогло. Серафима бісилась, дряпалась з усією своєю набутою силою,  рвалась туди, де почалась бійка між охоронцями гнізда і мисливцями. Лука прокусив власну долоню і притиснув скривавлену руку до губ коханої.

Здавалось кров верховного із розтопленого свинцю. Але несподівано саме вона привела Серафиму до тями. 

- О, Боже всемилостивий, - вона схлипнула, але з очей замість сліз стекло кілька крапель чорної крові. - Як ти з цим живеш?

Лука не відповів. Метнувся до чорного входу, на кухню, звідки чувся дзвін металу і так пахло кров'ю що він і сам ледве тримався від того, щоб не оскаженіти.

У кухні були вибиті вікна. Сирий передсвітанковий вітер вривався в приміщення разом з запахом згарища і крові.

Сухо клацав арбалет, випускаючи болти  в пташенят, а ті... стояли, немов вкопані. Тільки дзвенів метал, це Ликерія відбивалась відразу від двох озброєних шаблями мисливців коротким кинджалом. Рухалась стрига як хурделиця, розкидаючи ворогів і відбиваючи на льоту арбалетні болти. Але інші стриги нагадували подушки для голок.

Ситуація стала зрозуміла, коли за їх спинами Лука помітив графа Сперанського. Той стояв нерухомо, обличчя почервоніло від натуги, під носом лився струмочок крові. Але граф не відступав, стискаючи в кулак сяючу, немов сонце, каблучку.

Тепер було зрозуміло, чому за перстень Наволода так вчепився Медичі.  Не можна довіряти подібні артефакти смертним.