Глава 34

Лука підіймався сходами й вже знав, що має робити далі. Це рішення далося йому важко, адже тепер він відповідає не тільки за себе, але й за пташенят, а головне – за Серафиму. Її життя найважливіше для нього і він зробить все, щоб уберегти свою дівчинку від небезпек.

Вмить він ніби оглух. Щоб він не робив. Де б не був в домі, але стук серця коханої відчував постійно. І раптом запала така дзвінка тиша, що він не витримував її. Здавалось він став сиротою. Він риба, яку викинули на берег. Секунду тому все було так добре. Секунду тому. А тепер... Її серце зупинилось.

Наче безумець забіг до спальні, але там нікого не було. Кинувся до кімнати Ликерії й зупинився на порозі, не наважуючись пройти далі. Те, що постало перед очима викликало шок, заціпеніння та сумнів у реальність побаченого.

Жінки сиділи на канапі. Ликерія притискала руку на зап’ясті. А Серафима… Лука не відчував солодкуватого аромату її крові, а серце значно уповільнило свої удари. Сполоханий погляд потемнілих очей розповів про подію, яка щойно відбулася. В цю мить чоловік відчув спустошення. Ніби обрізали ниточку світла у душі, погасили той маяк, який не дозволяв збитися зі шляху. Злість розгорілася у грудях пекельним вогнем й заважала мислити тверезо. Наче розлючений звір заскочив до кімнати, щільно прикривши за собою двері. Схилився на колінах перед коханою, схопивши її крижані долоні:

- Серафимо, ні… - не надто добираючи слів, звернувся до Ликерії: - Що ти зробила, проклята? Як ти могла, я ж довірив тобі найцінніше.

- Не треба необґрунтованих звинувачень, - жінка підвелася й ніби боялася гніву Верховного, підійшла до столу, - я всіх врятувала. Думаєш, не бачила, як Джакомо дивися на твою хранительницю? Він жадає її крові й не відступився б, поки не досягнув бажаного. Я перетворила її на стрига і цим самим дала вам обом шанс на життя.

Лука підвівся на ноги, звільняючи руки Серафими. В один стрибок опинився біля Ликерії та стиснув її шию холодними пальцями.

- Хто давав тобі право вирішувати за нас обох? У мене все було під контролем, я мав чіткий план, поки у моє життя не увірвалася ти.

- Луко! Не треба, я сама так вирішила, – голос Серафими приборкав злість у серці. І водночас ніби ввігнав туди осиковий кілок.

Погляд чоловіка наповнений божевіллям та непорозумінням знайшов її очі. Його пальці розтиснулися і Ликерія знову дихала на повні груди. Він зробив кілька кроків до Серафими,

- Але навіщо? Я б став людиною й у нас було б звичайне життя. Спокійне, розмірене, без усіх цих ворогів та кровопролить.

- Ти сам у це віриш? – Ликерія приклала долоню до шиї, розтираючи невидимі синці, - твої вороги ніколи б не дали б спокою. Ставши людиною, ти зробився б слабким. Вас обох вбили б уже на перший день твого нового життя. Я подарувала вам можливість бути разом, а натомість чую у свій бік лише несправедливі звинувачення. Добре, можеш не дякувати за мою доброту.

Жінка демонстративно надула губки та нарешті облишила тендітну шию, склавши пальці в замок на животі. Лука стомлено провів долонями по обличчю, ніби хотів здерти з себе шкіру, а заразом і стерти цю подію зі своєї пам’яті. У дечому Ликерія не помилялася. Після відкритої зневаги Медичі не дав б спокою, захотів би помститися, а у Луки навіть не було сили для опору. Докірливим поглядом подивився на Серафиму, яка сиділа непорушно і здавалося боялася поворухнутися.

- Ти як?

- Нормально, - попри свої слова дівчина виглядала блідою, а червоні ниточки пронизували білу склеру очей. - Ликерія сказала, що крапля крові Тіамат вбила б тебе. Луко, ти не став би смертним, це все легенди. Я не можу втратити тебе, тому віддала своє життя за це кохання.

Чоловік різко розвернувся та значно підвищив голос на Ликерію:

- Що ти сказала? Як могла обманути Серафиму?

- Інакше, вона б не погодилася. Я нікого не змушувала, це була виключно її ініціатива. Та будьмо чесні,  хіба я брехала?

У голосі стриги не було й нотки жалю. Вона навіть не заперечувала свою брехню. Лука занурив пальці у волосся, здавалося, що від безвиході ладний вирвати свою шевелюру, от тільки це не зробить кохану колишньою. Його світ вдруге за життя розвалився на гострі уламки. Він не припиняв звинувачувати Ликерію:

- Ти звела нанівець усі мої жертви й плани. Три роки я жив однією метою, ціллю, що не дозволяла перетворитися у монстра. Тепер, це все було даремно.

- Кажеш так, наче Серафима вмерла. Чи й справді твоє славнозвісне кохання було лише одержимістю, тимчасовою залежністю від крові хранительниці. Що, тепер уже не кохаєш її?

В очах Луки промайнув вогник злості. Здавалося ніхто крім нього не розуміє цієї трагедії. Йому хотілося придушити Ликерію за все скоєне, от тільки розумів – це нічого не змінить.

- Не смій таке говорити. Ти нічого не знаєш про кохання, твоє черстве серце не здатне відчувати. Не вдавай з себе благодійницю. Ти зробила це й заради себе, адже таки спробувала кров хранительниці. Я взагалі здивований, що ти змогла зупинитися. – Лука, наче прийняв для себе важливе рішення підійшов до Серафими. Взяв її руки у свої долоні та змусив підвестися.

- Збирайся, ми їдемо. Тепер Джакомо Медичі й мисливці проблема Ликерії. Вона не захистила тебе, тож хай розбирається зі своїми ворогами сама. Нам потрібно сховатися, поки ти переживатимеш трансформацію. Жага крові буде настільки сильною, що ти не зможеш перебувати поруч з людьми. Я допоможу тобі пережити цей період. Ми впораємося. Разом, вдвох без сторонніх осіб, які лише чекають нагоди зрадити.