Глава 33

Серафима відчула сильне запаморочення. Невідомо на яких силах вона трималась увесь час, але відсутність Луки ніби витягнула з неї стальний стрижень, що надавав сил.

- О, гнила кров, - вилаялась Ликерія, підхоплюючи дівчину під руку. – Багато випив? Чоловіки, хай їм грець...

Серафимі хотілось сперечатись, але язик несподівано став неслухняним. Ликерія завела її на кухню, і всадила за чистий стіл. Сама вихором кинулась до поличок, витягнула пляшку вина і наливши в глиняну кружку простягнула Серафимі.

- Пий. Тобі треба сили. Бачила б ти себе зараз – бліда, як поганка...

Слова рудої розізлили, і Серафима жадібно приклалась до солодкого і міцного напою.

- Що, навіть не подумав твій коханий, як тобі може стати зле? – єхидно продовжила стрига. – Мабуть, спитав – чи не зашкодив тобі? Ти, дурепа така, під дією його знеболювальної отрути... Але він не думав про це. І це ще раз доводить, що Лука не думає як смертний, він діє і думає як стриг.

Серафима не мала сил сперечатись ще і про це. Та і мусила визнати, що Ликерія має рацію. Її коханий був породженням темряви, і його думки були інакшими.

Ликерія сіла на стілець навпроти Серафими й на мить прислухалась.

- Він пив кров, - продовжила руда. – І поводиться як стриг. На жаль, хранительнице, це свідчить, що кров Тіамат – його смертельний вирок.

Серафима сіпнулась як від удару. І знову, як не крути, але Ликерія говорила правду. Її коханий був верховним гнізда. І всі його вчинки відповідали статусу і способу думок стрига. В ньому була занадто мало людського. Це лякало Серафиму. Вона приймала свого коханого в будь-якій подобі, з його чеснотами і недоліками. Але в душі сильно боялась, що його ризик стати смертним обернеться катастрофою.

- Бачу ти розумієш, скільки проблем від вашого кохання, - Ликерія плеснула ще вина в кружку. У Серафими і так від слабкості й алкоголю паморочилось у голові та шуміло у вухах. Але пити справді хотілось. Втрачена кров потребувала заміни. -  І зараз на одну проблему стало більше. Джакомо тебе побачив.

- Лука мене захистить, - пробурмотіла Серафима.

- Можливо, - несподівано погодилась руда. – А може і ні. А що буде з тобою, коли Лука утне дурницю у спробі стати смертним?

- Я теж без нього не житиму, - хитнула важкою головою Серафима.

- Які ви милі, у своєму прагненні померти, - Ликерія усміхнулась.  – Ходімо проведу тебе до ліжка, тобі зараз краще полежати й прийти до тями.

Вона повела дівчину до вузьких сходів для слуг.

- А де вся прислуга? – стрепенулась Серафима.

- Ну я ж не якийсь монстр, - пробубніла за її спиною Ликерія. – Поки Лука шукає способи померти, відіслала всіх смертних з дому. Тут купа голодних хлопців, яких неможливість вбити служницю тільки виведе з рівноваги.

Від цього несподіваного одкровення Серафима аж збилась з кроку. Ликерія знову перевертала все з ніг на голову. Бо навіть вона, Серафима, не потурбувалась про слуг. Їй і в голову не прийшло, що люди в смертельній небезпеці. А Ликерія подбала про все.  

Серафима намагалась вловити свою неприязнь, що вислизала. У коридорі вона нарешті змогла виловити з туману думок чергову.

- Ілля? Що ти з ним зробила? – це навіть витверезило. Павутина чар, яку плела Ликерія розвіялась. Але руда не поспішала виправдовуватись.

- Я зробила те, чого він прагнув, - спокійно відповіла стрига. І відчинила двері у свою кімнату, запрошуючи туди Серафиму.

Дівчина завагалась. Почуте було такою відвертою брехнею, що вона похитала головою, відганяючи саму можливість допустити, що сказане Ликерією правда.

- Ти мені не віриш?

- Ілля Сперанський непримиримий борець з нечистю, він не міг...

- Наскільки ж погано ти знала свого нареченого, - гірко підколола Ликерія. – Бідна Фима, якій ніхто не розказує правди.

Стрига підштовхнула дівчину в кімнату, і Серафима заплуталась в ногах та спідниці. Ликерія перехопила її знову, і легко донесла до дивана, уклавши туди.

Взяла за руку, як турботлива подружка.

- Твій наречений, понад усе у світі хоче винищити стригів, - пояснила Ликерія, зазираючи в сп’янілі очі Серафими. – Так хоче, що заради цього готовий стати одним із нас. Безсмертним. Рівним по силі. Там де ти бачиш трагедію, мисливець побачив нові можливості для себе.

- Не може бути, - охнула Серафима. Ликерія знову перевернула все з ніг на голову.

- Може. Якби він не хотів, процес переродження просто б  не запустився. Він би помер від знекровлення, – нахабно продовжила Ликерія, відчуваючи як підкочує тріумф. Серафима їй знову вірила. Сплетена павутина огортала смертну, як теплий кокон. Все йшло за планом. – Але зачекай добу і спитаєш у нього сама.

- Обов’язково спитаю, - погодилась Серафима.

- Тобі варто поспати. Чую, Джакомо забрався геть, - Ликерія відійшла в глиб кімнати, і  повернулась з теплим пледом, який вона накинула на плечі Серафими.

- Небезпека минула? – кволо запитала дівчина.

- Ну що ти. Це  гра, - стрига продовжила підтикувати плед навколо дівчини, демонструючи крайній ступінь турботи. – У світі стригів мало розваг. Все людське приїдається за першу сотню років. А ось такі кішки-мишки, що може бути цікавіше? Зараз Медичі відступає, щоб Лука зробив свій хід. Ми можемо тікати, присмак погоні лише додасть перчинки цій пригоді. Джакомо вже відчуває це – він в передчутті, в азарті. Це краще, ніж кров.