Глава 32

Непроханий гість хмикнув та розвів руками:

- Запросите давнього друга?

Ликерія боязко підійшла до дверей. Усвідомлювала, ховатися немає сенсу, він все одно її знайде.

- Джакомо? Ти чого тут, у мене ще є час.

- Знаю, я прийшов просто провідати тебе, запитати як справи, випити гарячого чаю і з’їсти бублик за дружньою вечерею. Ти ж не відмовиш своєму близькому товаришу у такому задоволені?

Медичі явно знущався. Його обличчя прикрашала ледь помітна зухвала посмішка й подумки уже святкував перемогу. Жінка, спіймавши застережливий погляд Луки, мило прощебетала:

- Звісно заходи, тільки сам розумієш, чаю й бубликів у нас немає.

- Але є дещо смачніше, - Джакомо пройшов вперед, жадібно вдихаючи носом аромати будинку. Лука насторожився та підійшов до Серафими, ховаючи дівчину за своїми плечима. Така реакція не залишилася не поміченою:

- О, хранительниця. Ви вирішили приховати від мене такий скарб?

- Вона тобі не дістанеться, - Лука грізно дивися з-під насуплених брів й мав вигляд хижого звіра, що захищає своє потомство. – У тебе справи з Ликерією, то ж ми вам не заважатимемо, тільки пам’ятай, що ти сам дав три дні й тепер не варто квапити події.

Лука схопив Серафиму за руку й хотів йти геть, проте Джакомо стояв непорушно, перегороджуючи собою шлях. Серафима відчула на собі його липкий погляд. Він чіплявся за очі, щоки, ніс, губи, повільно опускався вниз, окреслюючи всі контури фігури. Дівчина почувалася так, наче щойно її роздягнули перед тисячним натовпом. Боязко притиснулася до коханого. Серафима знала – перед нею стриг. Припускала, що це і є той ворог від якого ховається Ликерія. Він підняв брови до верху і від цього його вигляд став ще загрозливішим.

- А ти розумніший ніж я вважав. Приручити хранительницю й не вбивати, пити її кров, щодня отримуючи порцію сили – таке безперечно варти поваги. Ніхто не додумувався до такого. Найголовніше – вона дає тобі кров добровільно, що тільки підсилює ефект. Що ти їй пообіцяв за це? Гроші, безсмертя, помилування? – Медичі зупинив погляд на переплетених пальцях і все зрозумів, - ах ти ж хитрун! Це ж геніально! Закохати в себе хранительницю. Браво!

Джакомо театрально поплескав у долоні.  Серафимі зробилося неприємно від цих отруйних слів. Хоч вона і знала, що кохання Луки справжнє, проте зерно сумніву посіялося у її серці. Не хотіла бути сліпою дурепою. Чоловік смикнув долоню, витрясаючи непотрібні думки з голови:

- Я радий, що ти оцінив. А тепер вибач, у нас є деякі справи.

Лука потягнув дівчину за собою та зробив крок вперед. Медичі здавався скалою, стояв і навіть не рухався, пропалюючи поглядом хранительницю.

- У мене є для тебе пропозиція. Нехай жінки підуть відпочинуть, а ми поговоримо.

Лука поглянув у очі Джакомо і зрозумів – він не прийме відмови. Серафима міцніше стиснула його долоню, ніби благаючи не залишати її з Ликерією. Чоловік не хотів проявляти ніжності й виказувати слабинку у присутності ворога. І хоч у серці вирувала тривога, проте голос звучав твердо:

- Що ж, поговоримо. Ликеріє, наглянь за моєю пташкою. А нам не личить розмовляти у коридорі, прошу, проходь у вітальню.

Чоловік розтиснув руку й випустив на волю свій найдорожчий скарб. Бачив стурбованість Серафими, але не робив спроб її заспокоїти. Розвернувся та пройшов до вітальні. Вмостився у широке крісло і спостерігав як Медичі сідає на диван. Він закинув ногу на коліно й склав пальці, притуляючи одне до одного. Його радісне обличчя не передвіщало нічого доброго.

- А ти не погано влаштувався. Приручив і хранительницю, і Верховну. Проте раджу з Ликерією бути обережним. Вона зрадить навіть не роздумуючи.

- Знаю, тому і не дуже переймаюся її долею.

- Он як? – брови Джакомо поповзли до верху, виказуючи здивування. – Це похвально. А доля хранительниці тебе більше турбує?

 Як тільки Лука почув про кохану - одразу напружився. Намагався вдавати байдужість, проте Медичі не так легко обманути. Чоловік вирішив не заперечувати очевидне і поклав руки на підлокітники.

- Скажемо так, вона більш цінна.

- Я хочу її. Що бажаєш отримати на заміну?

Сталося те, що Лука боявся найбільше. Джакомо зажадав хранительницю, його кохану та промінчик світла у душі. Виступати проти такого ворога було дурістю, але не міг приректи Серафиму на смерть. Його обличчя похмурнішало, а голос звучав холодно й рішуче:

- Нічого. Хранительниця тільки моя й у тебе не знайдеться жодної пропозиції, яка б мене зацікавила.

Декілька секунд у кімнаті панувала гробова тиша. Не чулося ні звуку й це насторожувало. Джакомо дивився прямо в очі, немов намагався розгледіти усі таємниці, що заховані у темній душі. Він розслаблено опустив руки на коліна й не здригнувся жодний м’яз на його обличчі.

- Насправді у тебе немає вибору. Я розповім тобі два варіанти розвитку подій. Перший – ти вмовляєш хранительницю добровільно дозволити мені випити її кров. Не переймайся, не всю, лише трохи. Ви живите довго і щасливо й ти продовжуєш висмоктувати з неї життя. Або ж другий варіант – я влаштовую криваву бійню, вбиваю тебе, Ликерію і всіх хто стане мені на шляху. Забираю хранительницю собі й роблю з нею що захочу і скільки захочу. Вирішувати тобі.