Глава 31

Вийшовши зі спальні Луки, Ликерія буркнула:

- Попрощатися вона хоче. Хто ж знав, що скоро на одного Верховного стане менше.

- Гадаєш, він не виживе? – в очах Домініка виднілася тривога. Проте чоловік турбувався не про свого Патріарха, а про себе. Жінка поправила сукню та велично спускалася зі сходів:

- Не знаю. Бачила лише одного стрига з таким прокляттям і його зараз з нами немає. Я б не покладала великі надії на одужання Луки. Нам треба подбати про себе.

Ликерія впевнено направилася до підвалу, туди, де знаходилася її надія на порятунок. Тепер, коли на захист Луки не варто розраховувати, доведеться застосовувати крайні заходи. Вона відкрила кришку люку й у непривітній темряві побачила Іллю. Мисливець, що становив небезпеку для всіх стригів, тепер безпорадно сидів на сирій землі й повністю перебував у її владі. Такий факт тішив та підсилював відчуття власної значущості.

Жінка спустилася драбиною й опинилася біля Іллі. В його очах не побачила нічого крім ненависті. Ликерія задоволено хмикнула й опустилася на коліна, розмістившись поруч з ув’язненим. Провела пальчиком по чоловічій щоці. Він одразу відсахнувся, поводився так, наче до нього доторкнулася прокажена. Стригу така реакція потішила. Знала, ще трохи й цей гордий мисливець перебуватиме під її владою. Вона витягла з рота полоненого ганчірку та жбурнула на землю.

- А ти гарненький, як на мисливця.

- Чого ти хочеш? – від злості у чоловіка важко здіймалися груди, а виразні вилиці напружилися.

- Від тебе – нічого, а от твій батько взяв те, що належить мені. Шкода, що мисливцям не можна навіяти, тоді ми б обійшлися без жертв, але так навіть цікавіше. Де захований твій захисний амулет, що протидіє навіюванню? Хлопці тебе обшукали, але так і не знайшли його.

Ілля не поспішав відповідати. Він дивився на стрига з презирством, зневагою та гнівом. Поклявся собі, що не під якими тортурами не зізнається, що амулет зашитий під шкірою на спині. Це був болючий та неприємний процес, але саме для таких випадків потрібні всі ці перестороги. Кожний, хто ставав мисливцем проходив через таку ініціацію і захищений від навіювання. Чоловік відвернув голову вбік, не бажаючи більше дивитися на підступну жінку, якій вдалося обманути його.

- Не вірю, що заради цього ти викрала мене. Тобі майстерно вдалося приховати у собі стрига, я навіть спочатку не розгледів твою істинну сутність. Чорну, жорстоку, безжальну. Ти заодно з Лукою. Що ви зробили із Серафимою?

- Я нічого, а от Лука, напевно, позбавив її честі, - бачила як у чоловіка стиснулися руки в кулаки, а повні губи перетворилися у тоненьку смужку. Насолоджувалася такою реакцією, їй подобалося невдоволення чоловіка і, щоб остаточно його розлютити, додала, - хоча, вона й сама не була проти. Як це усвідомлювати, що тебе обміняли на стрига?

- Він змусив Серафиму. Взяв силою, навіяв, обманув, причарував, - у голосі Іллі не відчувалося й натяку на сумніви. Ликерія залилася сміхом, ніби ці слова дуже розсмішили її.

- Ми обоє знаємо, що це не так. Хранительці неможливо навіяти. Час тобі забути про неї й звернути увагу на іншу жінку. Вродливу, з волоссям кольору сонця та очима, що сяють яскравіше за будь-який смарагд, - Ликерія аж занадто явно натякала на себе. Вона грайливо розв’язала чоловічу шийну хустку, навмисно торкаючись пальцями до його шкіри. Теплої, гладкої, та трішки смуглявої. Ілля, наче щойно спробував гірку ягоду, гидливо скривився.

- А стверджувала, що нічого від мене не хочеш. Досить говорити загадками, кажи навіщо мене ув’язнила. Я ж розумію, що вбивати мене не входить у твої плани, адже давно уже це зробила б.

- Ти кмітливий, - її вуста розтягнулися у широкій посмішці, - мені якраз потрібні такі чоловіки поруч. Я із задоволенням спостерігатиму як грізний мисливець сліпо підкоряється моїй волі. Ти станеш моїми вухами й очима у домі свого батька. Звісно, якщо зможеш стримувати свій голод. Якщо ж ні… - жінка замовкла й зробила жалісливий вигляд обличчя, - шкода, що родина мисливців поляже від зубів власного сина.

Насправді їй не шкода, й Ілля бачив це. Хоч він уже знав відповідь, але для того, щоб убити крихту надії, яка ще жила у його серці, поцікавився:

- Що ти маєш на увазі?

- Ти й так все зрозумів, не будемо відтягувати невідворотне.

Різким рухом Ликерія схопила його голову й встромила гострі ікла у чоловічу шию. Тепла рідина потекла язиком, розносячи солонуватий смак, й стрига ще з більшим завзяттям вп’ялася у м’яку плоть. Відчувала як відчайдушно її жертва опирається. Ілля смикався, намагався вдарити її, ухилитися, і не стримував свого обурення:

- Зупинися, поріддя зла.

А потім посипались такі слова, яких вона давно не чула, навіть Власвіт не був таким вигадливим у своїх прокльонах.

Проте Ликерія навіть не думала зупинятися. Такий опір їй подобався, надав гостроти та присмак небезпеки. Сильніше стиснула голову та продовжувала висмоктувати кров. Ілля різко смикнувся та вдарив стригу плечем. Вона відхилилася, вирішивши, що цього достатньо, зрештою вбивати його не збирається. Долонею витерла вуста, ще більше розмащуючи кров.

- Ну чого ти, скоро й тебе поглине ця жадоба.

Одним різким рухом стрига прокусила шкіру біля зап’ястка, й на ній виступили червоні намистинки. Приклала руку до чоловічих губ та силоміць змусила розтулити рота. Ілля пручався, але цей опір нічого не дав. Краплі крові потрапили на язик й Ликерія забрала руку, цілком задоволена собою. Чоловік виплюнув все, що потрапило до рота. Принаймні він так вважав. Тих крапель, які несвідомо проковтнув, вистачило для того, щоб почався невідворотний процес. Відчув, як шлунок скручує у нестримному вирі й не стримався. З вуст вилетів протяжний крик, що більше схожий на виття. Стрига підвелася й з радістю спостерігала за своїм новим пташеням.