Глава 29

З дому верховний виходив дуже роздратований. Ликерія як омела оплітала і труїла собою все. Ось вже її слухають його пташенята. А в підвалі будинку сидить смертний. Було іще дещо, що бентежило Луку.

Він спробував заспокоїтись і прислухатись до цих відчуттів.

В домі було майже порожньо. Він відчував смертних, але ніяк не міг виокремити, що ж саме його  в цьому бентежить.

Відкинувши думки, верховний рушив до млина. Потягнувся до пташенят, і зрозумів, що млин не стережеться.

З люттю прикликав Гната. У місячному сяйві майнув чорний силует метелика.

- Де ти був? – загарчав до стрига.

- Саме там де треба, - зухвало відповів колишній підданий князя Уласова.

Він, як і Домінік не поспішав приймати владу Луки. Але і не виступав відкрито. Саботаж був цілком в стилі Гната.

Лука окинув його поглядом, і зрозумів, що стриг полював.

- Я ж заборонив слідити на цій території, - з докором кинув пташеняті.

- Скоро гряде бійка,  - не погодився Гнат. – Не хочу підставлятись під стріли знесиленим.

Вони злетіли над порожніми розвалинами.

- Тут були смертні, - принюхуючись констатував Лука. Інший запах бентежив його. Ніби в млині зробили олійницю.

- Як і було задумано. Але як бачиш, жодної засідки немає.

Лука мусив визнати, що його перестороги даремні. Він спустився до млина ближче, все ще не відчуваючи присутності сторонніх.

- А ось і подарунок для рудої, - першим помітив на умовленому місці цупкий конверт Гнат, та кинувся до нього.

- Стій! - окрик Луки залишився без реакції.

Гнат ухопив послання від мисливців на нечисть. Щось тенькнуло, і зашкварчало.  В цю ж мить залишки млина обвалились як картковий будинок, привалюючи стригів.  А потім по чутливих вухах вдарив вибух. Все навколо затягнуло димом. Сухі дошки просякнуті олією спалахнули, перекидаючи вогонь на стригів.

Лука відкинув важку балку, що впала поперек його тіла. З хрустом стало на місце зламане крило, але біль нікуди  не подівся.

Його одяг вже спалахнув, Гнат сичав, як змій привалений балками. Лука потягнув пташеня на себе. Вони горіли обоє. І з жахом Верховний зрозумів, що його тіло не встигає регенерувати. Чим більше сил витягував вогонь, тим більше паморочилось в голові.

Він встиг витягнути палаючого Гната, вони покотились по землі, збиваючи вогонь. Гнат оговтався швидше.

- Хитрі, сволота, - з певною долею поваги й ненависті сказав стриг.

Лука лежав вдивляючись обгорілими очима в холодне місячне сяйво. Його нутрощі пекли. І хоч він доклав всіх зусиль на те, аби тіло загоїлось, та всередині ніби щось надірвалось.

- Погані справи, - помітивши стан верховного сказав Гнат. – Треба кров. Багато крові.

- Треба в лігво, вони вже можуть бути там, - прохрипів Лука.

В очах прояснювалось. Але слабкість нікуди не поділась. Груди стиснуло лещатами. Здавалось, ще мить і він втратить свідомість. Лука переборов ці зрадницькі відчуття, і звівся на ноги...

Серафима знову була на самоті, і знову відчувала себе полонянкою. Але тепер все змінилось, бо цього полону дівчина прагнула сама. І знала, що рано чи пізно все скінчиться.

Дівчина розклала біля себе листи, списані акуратним почерком князя Уласова, і вчиталась в давні легенди. Але нічого нового, окрім вже розказаного Лукою не довідалась.

Серафима підійшла до скриньки з бронзи. Важке творіння невідомого майстра вабило око. І хоч Лука і наказав їй не торкатись переносного сейфа, та дівчина не могла відмовити собі в тому, щоб роздивитись його.

Ніколи раніше вона не бачила магічних речей.

По суті світ виявився геть не таким, як розповідав їй домашній вчитель і гувернантка. Все було не так. Добро  і зло змішалось в нім. І там де мисливці бачать жахливу нечисть, там Серафима тепер бачила світло, що існує в душі коханого.

Проте як вирватись із пастки їм обом вона не уявляла. Як і не уявляла, що хтось зможе відмовитись від вічності заради кількох років життя проведеного з нею. Це було за межами її розуміння. І це зігрівало не гірше соболиного хутра. Її Лука, що відмовляється від цілого світу заради кохання. Чим вона заслужила такого чоловіка?

Задумавшись, дівчина торкнулась пальцями поверхні скрині. По шкірі пройшов розряд, а пальці запекло.

Серафима машинально засунула їх до рота, і відійшла від столу до ліжка. В роті стало солоно. А Лука ж попереджав не чіпати скриню. Самій стало соромно за свою нерозважливість.

Серафима прибрала папери,  і знову замислилась.

Внутрішнє відчуття, що її кулон якось пов’язаний з цим всім її не полишало. Вона вийняла прикрасу, і ще раз роздивилась. Провела пальцем по завитках, і несподівано здригнулась від нового болю в пораненому пальці. Там закололо, а прикраса несподівано стала гарячою. По срібній поверхні краплині пробігла тріщина і зникла.

Серафима зачаровано витріщилась на кулон. А що якщо ця краплина металу не суцільна? Якщо те, що вони з Лукою шукають - там, в середині, і треба тільки зуміти його відкрити?