Глава 28

Лука зайшов до будинку й одразу занурився у напівтемряву, що панувала у маєтку. Масивні штори  закривали вікна і лише легке світло, що виднілося крізь них, освітлювало кімнату. Він приніс змінні речі, які придбав для Серафими. До особняка Ясиновських навідається пізніше, а поки, за потреби, дівчина матиме у що переодягнутися.

 Хотів уже піднятися на другий поверх, але його увагу завоював Остап. Явно чимось стурбований, тупцював у коридорі й вдавав, що не бачить свого Верховного. Лука поклав одяг на стіл, де стояла лише самотня ваза із засушеними квітами, й попрямував до свого пташеняти. Трохи послабив шийну хустку, шрам чомусь досі не загоївся і продовжував боліти, тільки здавалося з кожним днем біль сильнішає. Остап нервово поправив своє каштанове волосся, а його зелені очі виказували занепокоєння.

- Що трапилося, Остапе?

- Нічого, все добре.

Чоловік стояв струнко, погляд ховав у підлогу, а на обличчі з’явилася ледь помітна посмішка. Лука зрозумів - він бреше. Зосередився та сконцентрував силу Верховного на своєму пташеняті. Остап зігнувся від болю та впав на коліна. Коридором пробігся холодний голос патріарха, що заморожував усе навколо:

- А тепер я хочу почути правду.

Лука трохи ослабив свій вплив і чоловік несміливо підвів винуватий погляд:

- У нас у підвалі мисливець, - Лука стиснув руки в кулаки. Тривога за Серафиму наростала з новими обертами, ледь змусив себе припинити завдавати біль Остапу. Жадібно вслухався в кожне слово, - Ликерія його заманила й наказала зв’язати й утримувати там. А головне, вона казала тобі не повідомляти про це.

Луку заполонив гнів. Злість поселилася у грудях і жевріла там невидимими жаринками. Чоловік схопив Остапа за підборіддя, змушуючи дивитися на себе:

- Відколи це Ликерія наказує тобі? Я твій Верховний, я! Якщо захочу, ти й кроку без мене не зробиш. Чи захистить тебе Ликерія від мого гніву? Сумніваюся.

- Так, ти Верховний, але поводишся зовсім не як Патріарх. Три роки десь пропадав, гніздо залишив напризволяще. Ми розлетілися по світу, виживали як могли, тобі байдуже на нас, тож Верховний – це лише статус і не більше. Ти настільки заклопотаний своїми справами й тою смертною, що зовсім не дбаєш про нас.

Лука і сам розумів, що кожне сказане слово було правдою. Проте не міг ігнорувати таку відкриту зневагу й непокору. Він відпустив підборіддя Остапа й гаркнув у відповідь:

- А Ликерія дбає?

- У неї принаймні є чіткий план, а ти думаєш лише про себе, - чоловік підвівся на ноги й продовжував випускати слова, які немов отруйні стріли, цілили у серце, - вона не забороняє нам полювати й не розважається з людиною, підставляючи під удар все гніздо. Я розумію, Серафима - хранительниця. Випий її й досить гратися в кохання.

- Замовкни, - Лука загарчав так, що від його голосу ледь не порозліталися шибки. – Ти не знаєш про що говориш і мені не наказуватимеш. Якщо ще раз зрадиш, або лише подумаєш про таке, то це буде останнє, що ти зробиш. Навіщо Ликерії той мисливець?

- У неї з ним особливі рахунки, нам не сказала.

- Я хочу побачити його.

Остап відійшов убік, пропускаючи Верховного до дверей, які вели у підвал. Лука впевненим рухом натиснув на ручку та відчинив двері. З погреба одразу повіяло сирістю. Чоловік спустився драбиною вниз й побачив Іллю, який лежав на землі зі зав’язаними руками та ногами, а у його роті виднілася ганчірка. Полонений ненависно дивився в очі Луки й не проявляв ні крихти страху. Стриг лише пирскнув на таку відважність.

- Несподіваний подарунок. Що ж, подумаю, що з тобою робити.

Піднявся на верх і наказав зачинити двері. Ликерія вела свою гру і він мусив дізнатися яку. Швидко піднявся сходами й зупинився біля дверей своєї спальні. Хотілося побачити Серафиму та впевнитися, що з нею все гаразд, проте не хотів, щоб дівчина бачила його у такому стані. Змусив себе пройти далі й навіть без стуку зайшов до кімнати Ликерії.

Руда бестія лежала на канапі, а її ноги масажував Аврелій. Побачивши непроханого гостя у своїх покоях, жінка посміхнулася та звабливо провела рукою по ключиці:

- Лука? Прошу, заходь, не стій біля дверей.

Її голос звучав так солодко, як щойно зібраний мед. Аж занадто солодко, щоб повірити у його щирість. Поводилася так, ніби йому потрібний її дозвіл. Лука не поспішав наближатися до неї чи зачиняти двері. Навіть не глянувши на юне пташеня, що так і заклякло біля ніг своєї володарки, гнівно буркнув до нього:

- Залиш нас.

Аврелій боязко покинув кімнату, так і не посмівши підвести погляд на Луку. Ликерія сіла на канапу і її вуста розтягнулися у грайливій посмішці:

- Забажав усамітнися зі мною. Розумію,  тобі потрібна справжня жінка, а не та дівка у якій і натяку немає на жіноцтво. Випив би її й по всьому, вона б більше не тривожила твою сутність.

Лука ледь стримався, щоб не накричати. Впевненість Ликерії у власній привабливості смішила. Звичайно, вона була вродливою, але в порівнянні із Серафимою здавалася блідою міллю біля яскравого метелика. Він підійшов та зупинився поруч з канапою. Дивився на жінку звисока, демонструючи свою перевагу:

- Не тобі вирішувати, що я повинен робити. Ти навіщо Іллю ув’язнила у підвалі?