Глава 27

Ілля рився у столі робочого кабінету й сам не знав, що хоче знайти. У цьому будинку проживала Ликерія, проте зараз він був порожнім. Відколи викрали Серафиму він не зімкнув очей, ніч безрезультатних пошуків далася взнаки й чоловік відчував страшенну втому. День добігав кінця, сонце ховалось за стріхами. Мисливці обшукали маєток Тишкевича, обійшли майже все місто, проте ніде не було й сліду цих жахливих створінь. Його побратими вже розійшлися по домівках, але Ілля не здавався. Відчайдушно намагався знайти хоч якусь зачіпку, що приведе до нареченої.

Наречена. Навіть не знав чи й досі бажає її так називати. Після того поцілунку зі стригом у його серці надірвалася струна, що жевріла коханням до неї. Спочатку гадав, підлий стриг навіяв їй, але коли батько розповів, що хранительницям не можливо навіяти, його охопила злість. Це ж має бути яка причина, щоб знехтувати їхніми заручинами й цілувати ту почвару? Переконував себе, що підступний стриг знайшов спосіб переконання, обманув та задурив голову дівчині. Всі дні, коли вона перебувала у його домі, уникав Серафими, не бажав навіть дивитися на неї. Проте як тільки дівчину викрали, він зрозумів усю її важливість.

Зараз сподівався знайти хоч щось, що допоможе у пошуках. Судячи з усього, Ликерія теж зникла. Чоловік почув чужі кроки у коридорі й насторожився. Хтось наближався й Ілля схопив пістолет та витягнув з корби. Не зводив погляду від дверей, які скрипнули, й на порозі з’явилася вона, жінка, яку він шукав – Ликерія. Не схоже, щоб вона здивувалася його присутності, чи злякалася пістолету. Впевненою ходою пройшла до центру кімнати й зупинилася.

- Не чекала у себе гостей.

Ілля заховав пістолет й гнівно зиркнув на неї. Жінка залишалася спокійною, склала руки докупи й опустила їх на живіт. Чоловік не мав і не хотів марнувати час на непотрібні ввічливості. Обійшов стіл та став біля Ликерії:

- Де Серафима, як ти посміла допомагати стригам її викрадати? Якщо не хочеш, щоб це був останній  день у твоєму житті, хутко кажи правду.

- Ви мене у чомусь підозрюєте, графе? Я стала жертвою, так само як і ваша наречена. Ми прогулювалися садом, розмовляли й незчулися як на нас напали. Мене викрали разом з нею.

Таке пояснення трохи зм’якшили його ставлення до цієї жінки. Її горда постава, суворий голос та відбиток образи на обличчі, навіть попри недовіру їй, змусили згадати чоловіка про етикет. Ілля поправив свій плащ і рішуче заявив:

- Якби це була правда, то зараз ви б не стояли тут. Принаймні живою.

- Мені вдалося втекти. Лука тримає Серафиму у погребі, йому потрібне місячне сяйво для проведення ритуалу. Зараз він поїхав до міста, твою наречену ніхто не охороняє. Якщо хочете, я покажу де Лука її переховує, але нам потрібно поспішати, він швидко повернеться.

Ликерія різко розвернулася та попрямувала до виходу. Ілля схопив її лікоть, не даючи змоги більше зробити й кроку.

- Зачекайте, як вам вдалося втекти?

- Ходімо, я розповім дорогою, ви ж не хочете марнувати час на пусті балачки. У Серафими немає часу.

Пальці чоловіка розімкнулися і жінка впевнено прокрокувала вперед.  Ілля не довіряв їй, знав – потрібно зібрати всіх своїх, а потім йти до лігва стрига. Проте, Ликерія квапила, не давала змоги думати логічно. Вирішив вдати, що повірив їй, вивідати інформацію й все обдумати. Крім того, вдень, при світлі сонця, стриги найвразливіші. Вони вийшли надвір й перед будинком був лише один кінь, який належав Іллі. Жінка, не питаючи дозволу, забралася в сідло. Через сукню і Ликерії довелося сидіти боком, але це її не зупинило. Вона вимогливо підняла брови догори:

- Ну, приєднуєтеся, чи пішки йтимете?

- А де ваш транспорт?

- Огляніться довкола і побачите, що його немає. Давайте, часу обмаль.

Ілля стиснув губи  та заліз на коня. Жінка притиснулася до його спини так, що він навіть через плащ відчув усі вигини її тіла. Тендітними руками міцно обхопила торс, наче боялася впасти. Нахилилася й, лоскотячи шию своїм диханням, проговорила на вухо:

- Нам через річку, до старого млина, так швидше буде.

Ілля потягнув вуздечку і кінь рушив вперед.

- Як ви втекли?

- Я Луці не потрібна. Сьогодні він куштуватиме Серафиму. Мене зачинили у простій кімнаті. Я підслухала біля дверей, як Лука з кимось говорив, казав, що має підготуватися до ритуалу і їде до міста. Він так боявся, що хтось порушить його наказ і першим добереться до Серафими, що відіслав усіх до Гнізда. Коли у маєтку запанувала тиша, я змогла втекти через вікно.

Чоловік напружився. Якщо Лука вільно розгулює містом вдень, то він Верховний. Хто б ще смів наказувати стригам? Тепер зрозуміло, чому цей негідник вижив після поранення. Не пощастило йому з ворогом, але нічого, й не таких долали.

- Чому нікому не повідомили, не покликали на допомогу?

- Я й так підозрювала, що хтось чекатиме мене в будинку. Не кожному ж мені розповідати про стригів. Поквапте коня, ми повинні встигнути до повернення Луки.

Ілля сильніше потягнув вуздечку  й задумався. Ликерія говорила впевнено, але щось його насторожувало. Розумів, поки він збере мисливців мине багато часу, проте з’являтися самому у лігві стригів – повне самогубство. Він вирішив тільки поглянути на це місце і все перевірити. Повернеться за підмогою й звільнить Серафиму, знищивши якомога більше тих почвар.