Глава 25

Серафима вже було подумала, що він запропонує їй йти геть. Але почуте змусило дівчину усміхнутись.

- Ти ж не відпустиш, навіть якщо я скажу ні, - вона сміялась. З горла стрига вирвалось гарчання. Його руки напружились, але він все так само тримався, стоячи на колінах перед нею, і чекаючи остаточної відповіді. Зараз він був вразливим і як ніколи потребував її ніжності. Це відкриття так вразило Серафиму, що в горлі зібралась грудка. Похапцем проштовхнувши її, дівчина вичавила з себе:  – Але я не скажу ні. Звісно я вийду за тебе.

- Моя, - Лука смикнув комір, витягуючи з-за пазухи ланцюжок, на якому були нанизані персні. Обережно він вивільнив один, явно жіночий. І одягнув його дівчині на пальчик. – Це каблучка моєї матері. Вона носила її до самої смерті, як символ вірності батьку.  Тепер я хочу, щоб вона належала тобі.

Стриг торкнувся губами безіменного пальця, на який сіла як влита проста золота прикраса. Серафима усміхнулась, і запустила пальці в темне волосся на його голові. 

- Я буду носити її з честю, - пообіцяла дівчина. І захлинулась словами, коли чоловік захопив її пальця губами й злегка втягнув. Подушечки пальця торкнувся язик, від інтимності цієї ласки у неї запаморочилось в голові, і щоки запалали. Це було щось більше за поцілунки.

Губи стрига змістились на її зап’ясток, ніби вслухаючись в те, як б’ється блакитна жилка під тонкою шкірою Лука на мить завмер, і рушив вище, залишаючи на шкірі вогняні сліди.

- Моя. Життя віддам за тебе, - його слова вселяли впевненість, і водночас збуджували. Нова, усвідомлена жага затоплювала тіло. І Серафима розуміла, що вже не стане тією що була ніколи. Тепер, коли вона зробила вибір, її життя ніби стало іншим. Дитинство скінчилось. Мимоволі пальчики стислись на потилиці Луки сильніше, зминаючи у жмут волосся, Лука зашипів від цієї болі, і його рухи стали грубішими.

Він вів пальцем по оголеній шкірі руки туди, де тканина рукава охоплювала руку. І в слід за його кігтем рухались губи. Незвично теплі, ніби стриг і справді ставав живим поруч з Серафимою.

Їй було мало цієї ласки. Тіло скручувало від невідомого бажання чогось іншого.

І Серафима потягнулася на зустріч губам стрига.

Лука перехопив ініціативу миттєво. Вимогливі вуста обпекли поцілунком губи дівчини. І разом з цим поцілунком її кров перетворилась на лаву, по жилах потекла пекуча енергія. Язик без дозволу напросився на ласку, вогняні сполохи перед очима перетворювались у нескінченний вир, в якому хотілось розчинитись.

В легенях давно забракло повітря, вони горіли. Але відірватись від Луки було зараз вище її сил. Енергія проходила крізь дівчину й осідала вібрацією між ніг.

Вона бездумно чіплялась за тіло стрига, м’яке і кам’яне одночасно, і мріяла про те, щоб одяг випарувався, щоб вона відчула нарешті його всього, шкірою до шкіри. Здавалось, це правильно. Так і має бути, близькіше близького. Не двоє по різну, а одне ціле.

Рот наповнився солоним присмаком, але Серафима навіть не звернула на це уваги.

Проте Лука зрозумів що сталось, з горловим важким гарчання він відсахнувся від Серафими. Темні очі пропікали дірки на тілі дівчини, коли він бездумно окидав її поглядом. І знову подививсь на її губи. Вона провела язиком по губі відчуваючи кров. Невідомо від чого це збуджувало ще більше – власна беззахисність і небезпека.

Навіть часткова трансформація коханого виглядала зараз привабливою. Тіло сповнювала дика незрозуміла зухвалість. Яка штовхала на безумство. Віддати ще крові, щоб подивитись як його самого конвульсивно б’є насолода. Відчути безмежну владу над ним і самій потонути в океані цієї чуттєвості. Серафима застогнала від своїх думок, які відлунням бились в черепі. Чи може то були не її думки, а Луки?

Дівчина сама не знала як зрозуміла, що в очах стрига бачить жагу і ніжність одночасно. Він важко втягнув повітря в легені, готовий знову податися вперед. Серафима сиділа тремтячи й не дихаючи. Вона була готова прийняти будь-який вибір.

- Ні, - Лука мотнув головою, і чорною тінню вилетів з кімнати.

Він притулився чолом до стіни, розуміючи що ледве не зірвався. Маленька негідниця зі сполоханими очима дивилась так спокусливо, а її кров пахла так... Нутрощі знову скрутила бажанням повернутись. Узяти ще. Хоч краплю. Подарувати дівчині насолоду, яку вона ніколи не забуде, натомість беручи її солону силу в себе. І хоч чудово розумів, що його пристрасть не вб’є Серафиму, але так само розумів, що нова порція її крові лиш зробить його на крок ближчим до прірви.

Всі сказані слова були правдою.  І одночасно Лука вже розумів, що кров Тіамат не зробить його людиною, якщо він не викоренить спершу в собі звірячі інстинкти. Якщо його вибір буде зроблений лише головою, то все може піти не так.

Праведники називають цей стан постом. Утриманням від всього гріховного. Кров була зараз єдиним гріхом Луки. Його опієм. І з жагою крові він мав боротись, щоб довести собі, світу, богині, те, що він гідний стати людиною.

Не задумувався скільки часу минуло, перш ніж він наважився знову зайти до кімнати. Обіцяв собі, що більше ніколи його сутність не вирветься отак раптово на свободу й не лякатиме свою дівчинку. Серафима вже спала на ліжку, згорнувшись калачиком та накрившись ковдрою. Тихо, майже безшумно, зняв черевики, прокрався під ковдру, ліг біля дівчини й притиснувся до її спини. Обережно примостив долоню на теплій руці й одразу відчув як його шкіру стиснули тендітні пальчики. Серафима щось пробурмотіла та продовжувала спати.