Поки всі сплять. Верховний

Глава 22

- Серафимо Олексіївно, до вас гість, - у дверях виникла постать служниці Сперанських. Огрядна, вона, здавалося, займала собою увесь простір не такого вже і широкого дверного отвору.

Серафима кивнула байдуже.

- Зараз вийду, - відповіла, приховуючи своє здивування і збентеження.  І зрозумівши, що покоївка не збирається залишати її саму, підійшла до дзеркала, щоб розправити відсутні зморшки на одязі. Дивно, що когось пропустили. Хоча, може це частина графського плану.

Проте, що вона полонянка в цій золотій клітці Серафима зрозуміла ще кілька днів тому.

За сніданком першого дня гостин вона зустрілась зі старшим роду. Завжди, з дитинства, побоювалась строгості Матвія Сперанського. Начальник судових слідчих, гроза злодіїв і душогубів. Він ще і виявився особливим царським повіреним. Тим, кого побоюються навіть в Таємній канцелярії.

- Поговоримо після сніданку, - на привітання дівчини сказав граф. І віддав належне холодним закускам і паштетам та смаженому з беконом омлету, що стояли перед ним. Віолетта Сперанська їла мало, делікатно торкаючись губами чашки з чаєм. Ілля до сніданку не вийшов.

У Серафими розколювалась голова після випитого зілля графині. Тож вона сьорбала чай, і навіть не дивилась в бік їжі. Від одного вигляду рогаликів чи тостів з густим варенням підкочувала нудота.

- Я б хотіла пройтись магазинами, - не витримала Серафима.

- Я ж сказав, поговоримо в кабінеті, - в голосі графа прорізалась сталь, і Серафима не посміла сперечатись.

- Любочко, - спробувала підсолодити гірку правду графиня Сперанська. – У вас же вдосталь суконь, до вечора прибудуть ще. Навіщо вам кудись іти й ризикувати.

- Та хоч би і розвіятись, – продовжила наполягати Серафима. Їй треба було  в місто. Щоб дізнатися, довідатись якимось чином, що з Лукою.

- Сьогодні до нас приїдуть мої подруги на чай, - розтягуючи тонкі губи в посмішці сказала графиня. – Будемо грати в фанти й ділитися плітками. Я запросила графиню Портнову з дочками, вони ж твої ровесниці. Софія, до слова, пречудово грає на фортепіано.

Графиня ще тріщала і тріщала. Про те, як буде весело, і що в  місто зовсім виходити не треба. Бо навіть якщо з батьківського дому щось і забудуть передати, то у неї все є, і вона звісно люб’язно поділиться з дорогою гостею, майже невісткою.

Серафима кивала, як лялька-бовдур. А сама слідкувала, як рухається рука графа Сперанського, підносячи срібну ложку до рота, і як виблискує вогняними спалахами топаз на мідній каблучці, одягнутій на мізинець графа.

Нарешті сніданок скінчився.

Кабінет графа був на другому поверсі. Суто чоловічий закуток – широкий стіл, на вигнутих масивних ніжках, графин з алкоголем на видному місці, багато книг в шафі. В повітрі витав ледь відчутний запах вишневих сигар. Графиня Сперанська неохоче піднялась з гостею на гору. Було очевидно, що якщо вона сюди і заходила, то лиш для того, щоб скромно посидіти  в куточку. Але зараз мала бути присутньою – не залишати ж гостю на одинці з чоловіком. Це гора непристойності.

- Будьмо відвертими, не чужі ж люди, - не ходячи навколо почав Матвій Борисович. – Ілля розповів мені в якій пікантній ситуації вчора вас застав.

У Серафими вкрились рум’янцем щоки, і здається почервоніла навіть шия.

- Ви ж знаєте Тишкевича давно, чи не так? – граф Сперанський навмисно опустив титул Луки.

- Так, я була представлена йому на одному з прийомів, - опановуючи голос відповіла Серафима. І говорила повну правду. Трішки більше, ніж три роки тому, на музичному вечері в поміщика Плетньова їх і представили з Лукою.

- І вам відома його протиприродна суть? – продовжив допит граф.

- Так, – Серафима кивнула, сплітаючи руки перед собою. – Мені він не здався загрозливим.

- Він просив у вас вашої крові?

- Ні, - перед очима промайнули калейдоскопом картинки жахливої ночі в склепі. Навіть тоді Лука не вимагав і не просив, щоб вона поділилась з ним кров’ю. – Лука Тишкевич жодного разу не натякав на те, що хоче завдати мені шкоди. І я не розумію...

- Ваш кулон, - перебив її неввічливо Матвій Борисович. – Він має захищати вас від стригів. Це потужний амулет, якого немає навіть у мисливців, - останнє речення граф вимовив з видимим жалем. І Серафимі здалось, що її можуть позбавити цього захисту на користь спільної справи. – Як же так вийшло, що ця потороча торкалась вас безперешкодно?

- Це ще раз свідчить, що у Луки не було жодних поганих намірів, - дівчина нарешті усміхнулась. – На нас напали на прогулянці, він захищав мене...

- Або сам і підлаштував той напад. Ви бачили нападника?

- Все відбулось настільки швидко...

- Вас хотіли залякати, щоб змусити повірити ще більше. Він, як хитрий змій, оповив вас своїми чарами, маючи на меті одне – випити вас всю.

- Але Ілля убив його..

- Ми не знайшли кам’яне серце, - хитнув головою граф. – Тому все ще сумніваємось.

У Серафими округлились губки в подиві. А серце застукало швидко-швидко. Вона знала, підозрювала, сподівалась що Лука живий.

- І він прийде за вами, - продовжив граф.

Його слова підкинули пального в вогнище її надії. Хай прийде. Хай врятує. Витягне з цього болота безвиході. Але Сперанський повернув дівчину з небес на землю.

- Ми влаштуємо засідку, вислідимо його, і все його гніздо. Ви, дитино, дуже потрібні цій почварі.

- Так чи не краще вивести мене у світ? – закинула гачок Серафима, все ще сподіваючись обхитрувати графа.

- Я так не думаю, - він похитав головою, огладив борідку, і продовжив: - Ви надто цінна нам, Серафимо, ми не можемо ризикувати вами напряму. Тож з цього дня я попрохав дружину організувати кілька прийомів, щоб звістка про ваше місце проживання ширилась містом. А далі залишається чекати – Тишкевич прийде сам.

За словами про турботу ховалась гірка правда. Вона тут полонянка, приманка в пастці для Луки. Як же попередити його? Голова йшла обертом від почутого. Полегшення, надія, страх – переплелись в її душі в один суцільний клубок, змушуючи нетерпляче м’яти пелену пальцями.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше