Глава 21

Хлопець відсахнувся, проте й сам розумів, йому не вибратися з цієї пастки. Ликерія промуркотіла:

- Не бійся, я допоможу тобі забути про біль.

Різко схопила його за плечі й встромила зуби у ніжну шкіру. Відчула теплу солонувату рідину у своєму роті. Юнак навіть не опирався, застиг непорушно і дозволяв робити з собою усе. Ликерії навіть не довелося прикладати силу чи навіювати щось. Заплющила очі й смакувала кожну краплю жадібно, із задоволенням та особливим трепетом. Зрештою кілька днів без їжі далися взнаки. Почула квапливі кроки. Десь далеко, чоловічий голос кричав:

- Аурелію! Аурелію, ти де?

З вуст юнака вирвався тихий голос. Стриг сподівалася, що цього писку не достатньо, щоб їх знайшли. Проте чужі кроки ставали все ближчими й Ликерія не відчула, як ненависний погляд пропалює спину. Мить - і її тіло здійнялося у повітря чорними метеликами, а крізь них пролетіла срібна стріла, випущена з арбалета, і влучила у стовбур дерева.

В неї стріляв мисливець, одягнутий у чорний плащ, штани, капелюх та маску, що прикривала обличчя. Кров юнака була надто смачною і Ликерія не бажала залишатися напівголодною, через якогось мисливця. Облетіла чоловіка й позаду перетворилася на грізного стрига. Він миттю розвернувся й Ликерія зустрілася поглядом з карими очима, що палали ненавистю й презирством. Вона схопила його руку й міцно стиснула. Арбалет впав на землю вкриту листям й вже не становив для неї загрози. Вільною рукою мисливець намагався кинджалом розпороти живіт нападниці, проте вона відхилилася і гостре лезо прорізало повітря.

Нахилилася й навіть не помітила як з її шиї звисла нитка, на яку був нанизаний перстень з обрамленим опалом. Прикраса спадала з тендітних жіночих пальців, тому таким чином Ликерія вирішила носити каблучку. Коштовний мінерал навіть при блідому освітленні місяця переливався червоними наче кров і блідими як павутиння відтінками, з чорними, як душа стрига, вкрапленнями. Дорогоцінний камінь зачаровував, мисливець схопив за нитку та міцно потягнув на себе. 

Ликерія почула чужі кроки й гучний постріл змусив злетіти її в небо. Відчула як пік живіт. Куля ледь зачепила тіло, пролетіла повз, але цього виявилося досить, щоб зробилася маленька рана. Поглянула униз і помітила ще двох мисливців. Один визволив ногу юнака з пастки, а інший цілився у стрига зі зброї.

Ликерії потрібна була кров, щоб рана загоїлася. Довго не думаючи, підлетіла до Аурелія та схопила його руками, злетіла в небо, забираючи свою здобич. З арбалета полетіли стріли, що пронизували повітря. Коли Ликерії вдалося майже втекти, стріла проштрикнула її крило. Останні помахи робила з великим зусиллям. Перелетіла річку й впала біля чагарника, згрібши під себе юнака. Блакитні очі із захопленням дивилися на неї. Хлопець прохрипів:

- Ти поранена. Потрібно вийняти стрілу. Я можу тобі допомогти.

- Я впораюся й без твоєї допомоги, - стриг нахилилася, і відстань між нею та бажаної кровавою раною стала ще меншою. Хлопець поклав руку на шию:

- Якою б сильною ти не була, не витягнеш стрілу з крила, не достанеш. Я можу це зробити в обмін на життя. Ти перетвориш мене на стрига.

Ликерія недовірливо зиркнула на юнака. Це вперше жінка чує від своєї жертви таке бажання. Раніше вона ніколи нікого не перетворювала. До її планів входило створити власне гніздо з пташенятами, проте планувала зробити це, коли прибуде на місце. Зрештою, цей юнак відважний і таке пташеня буде їй в нагоді. Не довго думаючи, кивнула:

- Добре, але хочу знати навіщо тобі ставати стригом?

- Поглянь на мою ногу, - стриг перевела погляд на рану. Плоть виглядала з-під крові, в деяких місцях оголюючи кістки. - Я не впевнений, що після такого поранення зможу ходити. Якщо стану стригом, рана загоїться, правда ж?

- Так, але ти усвідомлюєш, що вічно служитимеш мені?

- Звісно. Не велика ціна за життя.

Ликерія усміхнулася, показуючи закривавлені зуби та підставила хлопцю свою спину. Аурелій сів й витягнув стрілу. Стрига розвернулася та накинулася на його шию, жадібно ковтаючи кожну крапельку крові. Відвага юнака варта поваги, тому Ликерія, відчувши покращення, змусила себе зупинитися. Гострим кігтем поранила свою руку й піднесла до вуст хлопця: 

- Пий, проте пам'ятай - вороття вже не буде.

Аурелій не вагаючись доторкнувся вустами до закріпленого зап'ястка. Почулися чоловічі голоси й квапливі кроки. Мисливці продовжували переслідування й швидко наближалися. Ликерія висмикнула свою руку:

- Досить. Потрібно тікати.

Схопила його за плечі та здійнялася в повітря. Далі Джакомо бачив як прибувши до гостинного двору, Ликерія виявила, що персня немає. До світанку вона кружляла над лісом, вистежуючи мисливців, але їх ніде не було.

Джакомо трохи відхилився, проте не поспішав забирати пальці з горла Ликерії. Двері відчинилися й у кімнату, поважною ходою, зайшов Лука, а позаду нього невпевнено ступав Аурелій. Лука зупинився біля Медичі:

- Бачу, ви умієте розмовляти з жінками.

Джакомо розтиснув пальці та забрав долоню, оцінювально глянувши на гостей.

- Вона заслужила.

- Вірю, й сам не раз мав таке бажання, - Лука простягнув долоню, - граф Лука Тишкевич.

- Граф Джакомо Медичі, - він насторожено потиснув руку. – Я бачу Ликерія часу дарма не втрачала. Завела потрібне знайомство з Верховним. Будьте обачні, ця жінка може обманути й зрадити в будь-яку мить.