Глава 20

Цілу ніч Лука кружляв біля будинку Ясиновських. З першими сонячними променями із маєтку вийшла служниця. Вона з двома відрами попрямувала до колодця. Крутила корбу й опустила відро у воду. Лука підійшов майже безшумно. Став за її спиною й дівчина різко розвернулася. У його чорних очах зіниці розширилися, а голос зачаровував:

- Де Серафима?

Служниця не збиралася виказувати місцеперебування своєї господині, проте не змогла опиратися навіюванню, що змушувало покоритися.  Слова наче самі вилітали з її вуст та виказували усі таємниці:

- Графиня проживатиме у графа Сперанського.

Така новина громом відбилася відлунням у його серці. Лука не розумів, як таке можливо. Кохана пішла до заклятого ворога, що ледь його не вбив. Губи стиснулися у тоненьку смужку й чоловік ледь стримував свою злість. Як же Ясиновський допустив таке свавілля? Поки гнів не захопив повністю у свій полон, уточнив:

- Серафима хотіла йти?

- У неї не було вибору. Граф наказав, вона не могла перечити батьковій волі. Я чула, вони говорили про стригів, ніби графиня у небезпеці, а Сперанський захистить її. Він хотів перенести дату їхнього весілля й одружитися якнайшвидше.

- Де живуть Сперанські?

Служниця одразу розповіла місцезнаходження маєтку. Це було недалеко і потішило чоловіка.

- Зрозуміло, - Лука заправив пасмо волосся, що вилізло з короткого хвоста за вухо, й доторкнувся до підборіддя служниці, змусивши дивитися на себе. - Ти не пам'ятатимеш про нашу розмову. Сьогодні ти мене не бачила. 

Служниця байдуже розвернулася до корби та почала витягувати відро з водою. З її поведінки чоловік зрозумів - навіювання подіяло. Перетворився на чорних мельників та зник між деревами, що колись купалися у зеленні.

Йому хотілося одразу забрати Серафиму з ворожих лап Іллі. Сама думка, що вона перебуває наодинці з ним, роздирала душу на шматки. Для себе вирішив, за будь-яку ціну викраде її й більше ніколи не відпустить. Це вже справа честі. У своїй уяві чітко бачив як смакує кров Іллі, поки не випиває всю, повільно його вбиваючи. Саме на такий кінець заслуговує той негідник.

Підлітаючи до маєтку Сперанських, ще здалеку побачив високу огорожу, що насторожувала. Шпиляста кована огорожа виглядала загрозливо. Чорними метеликами обліпив перше вікно, яке трапилося на його шляху й намагався крізь вікно роздивитися хоча б щось. Відчув як печуть лапки й здійнявся в повітря. Грати зроблені зі срібла й підсилені дією захисних амулетів. Цей будинок здавався неприступною фортецею і Лука неохоче повернувся додому.

***

Ликерія непорушно стояла біля вікна й не зводила очей від несподіваного гостя. Там, у вкритому пожовклим листям дворі, стояв він - найбільший її страх та болючий відголос минулого. Повністю одягнутий в одяг чорного кольору, що зображав стан його душі. Високий чоловік з блідою мов перший сніг шкірою та воронячим волоссям, яке ховав циліндр, виразними тонкими вусами, що ледь прикривали стиснуті вуста. Його горіхові очі дивилися у вікно й Ликерія знала, він її бачить. Здавалося, не існує цих цегляних стін, прозорого скла та даху накритого черепицею, що створювали примарну ілюзію безпеки.

Чоловік не поспішав підходити до дверей і цим лякав найбільше. Жінка не знала, що він задумав, адже гадала – при першій же зустрічі вб’є її. Він з’явився сам, без своїх пташенят, хоча Ликерія припускала, можливо, вони десь ховалися. Вона не робила жодного руху, ніби боялася розбудити зло, яке мирно спало всередині цього чоловіка. Джакомо Медичі породжував страх у всіх жителів Бухаресту і Ликерія не була винятком, оскільки добре знала, на що він здатний. Могутній стриг, до якого з обережністю ставилися навіть деякі Верховні. Його вуста смакували кров  не однієї хранительниці  й зараз ця ходяча загроза підійшла до дверей її будинку. Різкий стук змусив жінку здригнутися. Тихо, вона шикнула на Аурелія:

- Негайно лети до Луки та поклич його на допомогу. Скажи – час виконувати свою умову договору, - жінка обхопила його обличчя долонями та коротко, проте пристрасно, поцілувала юнака у вуста. Відхилилася і пальцем доторкнулася до чоловічої губи, розмазуючи яскраво червону помаду, що залишилася після її поцілунку. – Лети й благаю, не затримуйся.

Чорні метелики, в які перетворився стриг, закружляли кімнатою і зникли у холодному каміні. Стук повторився, проте цього разу гучніше та наполегливіше. Ноги жінки наче налилися оловом й вона важкою ходою підійшла до дверей. Наважуючись, глибоко зітхнула і холодне повітря заповнило легені. Тікати нікуди й ховатися безглуздо. Джокомо знайде її будь-де, тому вирішила діяти хитро. Приспустила декольте сукні, відверто демонструючи свої принади. Стиснула ручку і, поки не передумала, різко відчинила двері.

Крижаний погляд карих очей не дозволяв дихати. Якби була жива, то напевно вмерла б від цієї порожнечі у проникливому погляді, який затягував у вир темної безодні. Сталевий голос вирвався з його грудей та породив легке тремтіння у тілі Ликерії:

- Не запросиш коханого до будинку?

- Я не чекала на гостей.

Жінка тягнула час, адже знала, цей хижак змусить зробити як він хоче. Джакомо зняв свій циліндр з голови та нахмурив тонкі брови.

- Ти ж знаєш, є безліч способів змусити тебе мене запросити. Не випробовуй моє терпіння.

Ликерія зробила крок убік:

- Проходь. Нам й справді треба поговорити і я навіть рада, що ти тут. Я скучила.