Глава 13

У паніці Серафима не знала як допомогти нареченому. До кінця не усвідомлюючи своїх дій, схопилася за амулет, нахилилася до стрига та тицьнула кулоном в його бліду щоку. У місці дотику шкіра почала шкварчати й нападник загарчав, відхилившись від Іллі. Повністю звільнив його руки й вдарив Серафиму в груди, штовхнувши на підлогу. Дівчина впала, на свою долоню, яку встигла виставити. Легкий біль сковував тіло, проте вона змогла сісти.

Цієї секундної заминки стрига, вистачило Іллі для того, щоб він вибрав крихітного ножа зі своєї кишені та встромив його у серце стрига. Істота загарчала, вдарила чоловіка по голові, схопилася за його руку й звільнила тіло від срібної зброї. Завдане поранення було незначне й не заважало стригу продовжувати свою справу. Його настільки охопила жадоба крові, що він навіть не зважав на заборону Верховної, присутність хранительниці й потенційної небезпеки. Знову потягнувся до вени, яка виднілася на шиї Іллі, що лежав нерухомо.

Карета не припиняла мчати, двері гучно гойдалися та вдарялися об корпус, а через отвір виднілася дорога.  Серафима розуміла, один невірний рух і вона може випасти та опинитися на землі. Відчайдушно оглядалася довкола у пошуку порятунку. Зараз найголовнішим для неї було врятувати Іллю.

Наче, почувши її бажання, через відчинені двері залетіли чорні метелики та трансформувалися у крилатого стрига. Навіть у такому вигляді дівчина впізнала Луку. Він накинувся на ворога й міцно схопивши його тіло, виштовхнув через двері на дорогу. Дівчина виглянула й побачила як Лука сів на стрига та притиснув його руки до землі. Карета звернула за поворот і Серафимі залишалося лише здогадуватися чим закінчиться їхня зустріч. Сподівалася, що Лука впорається зі стригом, проте її серце змушувало розум мовчати. Вона щосили закричала кучеру:

- Спиніть нарешті цю кляту карету!

- Не можу, коні не слухаються.

Серафима кинулася до Іллі. Він лежав непритомний на лавці, а з його ран продовжувала стікати кров. Дівчина попелескала його по обличчю:

- Ілля, отямся!

Чоловік не реагував. Міцно зціпивши зуби, Серафима криво перев’язала рану.  Відчула як карета повільно сповільнюється поки й зовсім не зупинилася. Збентежений конюх забіг всередину:

- Що тут відбулося? Я чув галас.

- Потім, все потім. Ми приїхали до лікаря?

- Ще ні, проте коні дуже налякані. Я б не ризикував з ними їхати, хай трохи заспокоються, лікар поруч живе. Я побіжу його покличу, зачекайте тут.

Перш ніж отримати згоду Серафими, конюх зник у нічній темряві. Дівчина боялася, що коні знову зірвуться на галоп, але покинути чоловіка або витягнути його з карети не могла. Холодний вітер нещадно обвівав тіло. Зараз дуже доречною була б соболина шуба, яка заховала б її від холоду. Дівчина почала тремтіти і навіть не знала, що більше викликало таку реакцію: низька температура, чи напад стрига.

Невдовзі почувся стук копит. До неї приїхала карета, з якої вискочив лікар. Цього сивоволосого та худорлявого чоловіка вона бачила неодноразово. Він був і їх сімейним лікарем.

 Остап Вишніківський одразу схопив Іллю за руку, шукаючи пульс. Трохи помовчав та виголосив свій вердикт:

- Потрібно його перенести у мою карету. Їдемо до мене додому, там розберемося.

Хоч Серафиму насторожили його слова, проте не сперечалася. Конюх, і лакей допомогли лікарю й вони вдвох перенесли Іллю до іншої карети.

Уже сидячи біля розпаленого каміна у просторій вітальні лікаря та п’ючи гарячий чай, Серафима поволі почала усвідомлювати, що відбулося. Як злякається батько коли виявиться, що вона зникла з балу. 

Тіло ще тремтіло й наростало хвилювання за Іллю. Дуже довго лікар не виходив з кімнати, а їй заборонив заходити. Все що змогла дівчина, це відправити записку батьку, щоб той не хвилювався. Про те, щоб вирушити додому не було й мови. 

Таке безпечне і звичне місто перетворилось на місце, де на кожному розі чатують небезпеки.

Її зжирала тривога. На додачу переймалася через Луку. Хоч і знала, що Верховний сильніший ніж простий стриг, але впевненості, що з Тишкевичем все добре не було. Якби вона не опиралася, її серце тягнулося до нього. 

Нарешті Остап вийшов з кімнати й кинув занепокоєний погляд на дівчину. 

- Ілля прийшов до тями. 

Дівчина повільно видихнула. Про те, що її, навіть наречену, впустять в кімнату до хворого надії було мало.

- Я дав йому лаунланіум, - продовжив лікар. - Хворий в дуже збудженому стані. А йому зараз краще залишатись в ліжку. 

- Ви сповістили графа Сперанського про пригоду? - обережно підбираючи слова запитала Серафима 

- Авжеж, - кивнув Остап. - Не хвилюйтеся, Серафимо, хто б не був той розбійник що напав на вашу карету, впевнений його вже завтра знайдуть. 

Лікар похитав головою, і додав:

- Нечувано, щоб нападали на шляхту посеред міста. До чого світ котиться? 

- Обурливо, - погодилась дівчина. 

Розмову обірвав лакей, який сповістив що прибули графи Уласов і Сперанський. 

Серафиму обійняв батько, і розпрощавшись з чоловіками повів до карети. А дівчина подумала, що можливо після нападу Ілля перестане вважати її марновірною і все ж щось зробить, щоб очистити місто. У судових слідчих має вистачити сил. Зрештою ще ж є жандарми царя.