Глава 12

Сперанський явно ревнував, і це обурювало Луку. Не розумів яке він має на це право, адже Серафима його, хоч і поки що пручається та опирається своїм почуттям. Зціпивши зуби, спостерігав, як кохана дівчина ніжно торкається руки Іллі, розвертається до нього та мило щебече на вушко:

- Ні, ми вже все обговорили.

- Тоді подаруєш мені цей танець?

Серафима кивнула й кинувши благальний погляд на Луку, тримаючись за руку графа, попрямувала до центру зали. У мертвих грудях чоловіка запалала пожежа. Як рятувати смертного, то Лука допоможи, а як витанцьовувати, то з Іллею. Впевнений, дівчина не знає всієї правди про свого нареченого. Бачити як  кохану забирає якийсь нікчема нестерпно. Ще і його батько тицяє срібним ціпком, наївно вважає, що срібло йому зашкодить. Звісно, звичайному стригу воно завдасть опіків, але Верховний невразливий до цих фокусів, ціпок лише злегла обпікав шкіру. Поглянув на свою долоню й помітив червоний слід, що залишився після контакту з металом.

Швидкою ходою Лука направився до саду. Шпигувати за амурними справами Ликерії вважав ганебним, але відмовити Серафимі не міг. Якщо стриг і справді вирішила поживитися, то він має повне право втрутитися. У саду панувала цілковита темрява. Небо затягнуло похмурими хмарами, які закрили собою місяць та зорі. Проте Луці не потрібне світло, він відмінно бачив голі дерева, з яких опало майже все листя.

Прислухався і почув голоси, що доносилися з глибин саду. Тихими та обережними кроками направився туди. Дзвінкий сміх Ликерії наштовхував на думку, що у неї там і справді любовне побачення. Лука зупинився біля широкої яблуні й побачив як сидячи на лавці, жінка цілує молодого юнака. Навмисно став на суху гілку, яка тріснула під важким черевиком та сповістила про його присутність. Ликерія розвернулася й нагородила його зацікавленим поглядом:

- Вирішив прогулятися, коханий?

Луку дратувало як вона наголошує на слові «коханий». Не надає йому жодного важливого значення, адже підозрював – ця жінка ніколи й не кохала. У її серці лише жадоба до влади та поживи. Сам таким був, поки не зустрів Серафиму. Чоловік випростався та підійшов ближче.

- Ні, вирішив тобі нагадати, що на моїй території полювати заборонено.

- То що, мені тепер з голоду помирати?

- Не обов’язково. Достатньо просто покинути це  місто. Чому ти ще не поїхала? Я казав тобі забиратися.

Ликерія підвелася й зневажливо змахнула долонею, звертаючись до свого супутника:

- Піди, Аврелію, погуляй.

Молодик одразу виконав її наказ, зникнувши за деревами. Тільки приглядівшись до нього, Лука зрозумів, яку помилку зробив. То був не звичайний хлопець, а стриг, і до того ж новонавернений. Його спрагу та голод Лука відчув, коли опинився поруч. Ликерія підійшла надто близько до чоловіка та, пальчиками перебираючи його шийну хустку, посміхнулася:

- Я сподіваюся, що ти одумаєшся і пристанеш на мою пропозицію. Твої ряди підданих зменшуються, мисливці геть знахабніли, а у гнізді визріває бунт. Якщо ти все це допускаєш, то, мабуть, зовсім ослаб. Саме тому тобі потрібна та дівка, Серафима, так? Звабити й випити. Гарний план, але навіть скуштувавши її, тобі буде важко навести лад. Я твоя надія на спасіння. Разом ми будемо непереможні.

- Я вже сказав – ні, - Лука голосно гаркнув, схопив її неслухняну долоню та забрав від своєї хустки. – Я не передумаю, тож буде краще, якщо ти покинеш це місце.

- Маю зустрічну пропозицію. Тебе ж ще цікавить крапля крові Тіамат? Не питатиму для кого ти її шукаєш і кому хочеш помститися. Стало відомо, що на її пошуки ти витратив три роки. Погодишся виконати мою умову і я допоможу тобі її знайти.

Ликерія говорила впевнено, наводила переконливі аргументи й знала про Луку дуже багато. Принаймні більше, ніж йому хотілося. Вирішив, що зрештою не така вже й велика плата за безцінний скарб, який так потрібний йому. Довго не думаючи, погодився на її пропозицію, проте пам’ятав про підступність цієї жінки, тому хотів, щоб його вимогу, вона виконала першою. Ликерія оманливо посміхнулася й в її зелених очах з’явилися хитринки:

- Ми виконуватимемо наші умови одночасно. Так буде спокійніше нам обом.

Лука міцно стиснув губи та поглянув на вікна будинку, наче в них, намагався розгледіти Серафиму. І хоч йому не подобалася умова Ликерії, але повторював собі – все це він робить заради спільного майбутнього з коханою.

Тим часом Серафима танцювала полонез з Іллею. Він якось загальмовано рухався, а на його обличчі відображалася незадоволена гримаса. Він міцно схопив її руку й буркнув на вухо:

- Про що ти говорила з Тишкевичем?

- Так, простий обмін люб’язностями, - Серафима обійшла довкола свого партнера і їхні руки роз’єдналися. Поки прямувала назад до ряду танцюючих пар, обдумувала свою відповідь, адже підозрювала – таке пояснення не задовольнило Іллю. Як тільки схопив її долоню, то одразу висловив невдоволення:

- І тому ти була з ним наодинці. Тримайся від нього якомога далі, він мені не подобається, а ти майже заміжня жінка і подібні розмови тобі не личать.

Серафима закружляла у танці й насупила брови. Не очікувала, що Ілля їй щось заборонятиме, тим більше, що не вважала свій вчинок ганебним. Проста розмова у залі наповненого свідками. Вона ж не пішла з Лукою в темний сад.  Її серце наповнилося тривогою, хоч би він встиг завадити Ликерії. Поклала свою руку на плече Іллі й зі злості сильно стиснула пальці. З вуст чоловіка почулося здавлене шипіння. Дівчина злякано забрала руку.