Глава 9

Чужа кров вирувала і сповнювала енергії. Лука пригадав недоречно, як яскраво було переживати ці емоції на початку його шляху. Молодий стриг такий вразливий до чужого тепла.

П’єш, і відчуваєш, як наче барабан, гепає чуже серце, і в ритмі цієї музики хочеться кружляти та злітати високо до місяця.

Але всі ці відчуття давно втратили свою привабливість. Особливо після того, коли Лука спробував Серафиму.

Він ненавидів це в собі. Відчував себе паразитом. Омелою, яка прагне погубити дерево. Але не міг нічого вдіяти з власною жагою. І чим довше він тримався осторонь від Серафими, тим гірше йому ставало.

Лука пройшовся вулицею, дійшов до мосту, який танув в густому тумані, що здіймався над річкою, і злетів. Дивився на місто під ногами, ліхтарі, що купались в густій імлі, немов перлини розкидані в молочній ріці. Світились оранжевими сполохами вікна будинків, з димарів разом з димом вилітали деінде крихітні іскорки. Десь там Серафима лягла вже спати.

Заборонити собі летіти до неї було складно. Але стриг зміг.

Натомість шугонув до свого будинку і прислухався до своїх слуг. За ці роки його гніздо розсіялось по імперії. Він мало приділяв уваги справам. Після того як князь Уласов розвіявся, його гніздо оповила анархія. Певно від Луки чекали, що він об’єднає обернутих навколо себе. Але стригу тоді було не до того, щоб упиватись власною владою.

Його піддані розпорошились. Одні повернулись в Петербург, туди, де без контролю патріарха могли безкарно вести розгульний спосіб життя. Інші залишились у місті чатувати Серафиму.

Він відчував як обриваються їх не життя. Але не придавав цьому значення. Стриги гинули, та хіба було до них діло Луці, коли його підганяла куди важливіша справа. Він розумів, що без захисту патріарха пташенята стали легкою здобиччю для мисливців, але не хотів звалювати на себе відповідальність за тих, кого не створював.

І ось тепер, сидячи в кріслі біля каміна Лука прикликав своїх підданих. Але їх було так мало, що сам Верховний стриг жахнувся власній безпечності.

Не дивно, що Ликерія пропонувала союз з такою впевненістю. Хитра лисиця розуміла, що Лука в безвихідному стані. Його Гніздо на межі вимирання, а без підтримки він сам скоро потрапить в сіті мисливців. Чого лише не врахувала княгиня, так це те, що Лука і не прагнув зберегти свій статус патріарха. Його цікавили зовсім інші речі.

Наближення трьох стригів Лука відчув раніше, ніж двері відчинились.

Він глянув на прибулих, що неквапливо зайшли у вітальню. Блондин Домінік і двоє його пташенят, Антоній і Василина.

- Верховний? – в шипінні Домініка почулось здивування. – Сподіваюсь твоя справа справді важлива, якщо ти відірвав мене від полювання.

- Я був вчора в місцевій мертвецькій, - протягнув Лука. – Три трупи, оброблені мисливцями, ваших рук справа?

- Можливо, - Домінік знизав плечима. – Ми не рахуємо худобу.

- Відсьогодні ви припиняєте полювання. У місті забагато мисливців, вам чи не  знати? І підозрюю така пильна увага саме через ваші розваги. 

- З чого б це ми тебе слухали? – висунулась Василина.

Пекуча брюнетка з великими очима, вона була сліпуче прекрасна у своїй мертвій красі. Уласов взагалі був бісів естет. І Домінік обираючи пташенят наслідував патріарху. Дівчина провокативно натягнула декольте. Демонструючи груди, очевидно сподіваючись відволікти Луку від розмови. Але під строгим поглядом Домініка відступила в тінь.

- Може ти й Верховний, але я тепер сам по собі, - відчеканив Домінік.

- Ти відмовляєшся коритися? – Лука хмикнув.

- Не ти мене створив, не тобі й владу над мною мати. Звісно, ти можеш мене примусити, але при першій же нагоді я роздеру твою шию, - Домінік підійшов ближче, відкинувши білосніжну косу з плеча за спину, і нахабно подивився Луці  в очі.

Стриг відчув як затоплює його душу лють. Гнів вимагав роздерти зухвалих підданих на шматки. Мимоволі руки почали трансформуватись, і Лука не надто намагався узяти під контроль свої емоції.

- Ти мені не рівня, Домінік, - Лука чув як зухвалість Домініка змінюється обуренням, коли його тіло перестало коритись. Крок за кроком Домінік наближався до патріарха, і спектр його емоцій змінювався й надалі. Лука усміхнувся, але в цій посмішці не було нічого людського. Він спостерігав як зі скаженою люттю Домінік опускається на коліна, нахилився до стрига ближче і прошепотів, - авжеж, я тебе примушу. Горло.

І блондин покірно відкинув волосся з шиї, розстібнув тремтячими пальцями комір, виставляючи патріарху мармурово-білу шию

- Не треба, - Василина вирвала свою руку з пазурів благорозумного мовчазного Антонія, і кинулась на коліна перед Лукою. - Візьми мене, господарю, але не чіпай його....

- Ти так любиш свого майстра? – не перестаючи тиснути на Домініка, перевів погляд на брюнетку.

- Життя за нього віддам.

Він напруги вже все тіло Домініка тремтіло, він намагався щось сказати, зробити, але не міг. Лука пам’ятав як це принизливо, коли Верховий користується своєю владою.

- Думаю, ви запам’ятали урок, - відштовхуючи непокірливого підданого ногою сказав Лука нарешті. – Геть з очей, і спробуйте лишень когось вбити без мого відома.