Глава 8

Серафима, наче позбувшись дурману, отямилася і побачила на порозі Ніну. Вона стояла нерухомо, зі свічкою в руках і здавалася не живою. Серафима поспішно заховала розпашіле тіло під ковдру.

- Заходи вже, і зачини двері.

Служниця забігла до кімнати й, поставивши свічник на стіл, плеснула в долоні:

- Графине ви… , - дівчина явно підшукувала відповідні слова, - тут був стриг?  Він навіяв на вас, використав і…

- Тихіше, інакше про це знатиме увесь маєток.

- Не знатиме. У нас пожежа, конюшня палає, невже не чуєте криків?

Тільки тепер до Серафими донісся галас, проте вона все ще до кінця не усвідомлювала, що відбувається. Її погляд зачепився за білу сорочку, що лежала на підлозі. Отже, це не сон, Лука і справді був тут. Вона й не дуже вірила, що ці пестощі витвір її сновидінь, проте не могла опиратися бажаним вустам, за якими так скучила. Зараз вона рада, що Ніна прийшла саме в цю мить і не дозволила статися непоправному. Кинула на служницю суворий погляд та розпорядилася:

- Дай мені сорочку.

Ніна, вибираючи одяг із шафи, не припиняла бідкатися:

- Ой, що тепер буде. Клятий стриг скористався вами. Що скаже граф Сперанський, коли у першу шлюбну ніч не добуде калину?

Серафима гнівно шарпнула сорочку з її рук та одягла на себе:

- Тихіше. Добуде Ілля свою калину. Стриг не встиг скористатися мною. Нікому про його візит знати не потрібно. Зрозуміло? – служниця боязко кивнула. – Неси шубу, я поверх накину, немає часу одягатися.

Ніна витягла з шафи соболину шубу та допомогла одягнути на графиню. Вдвох, вони вибігли з будинку й Серафима побачила як згасаючі язики полум’я смакують стіну конюшні. Навколо метушилися люди з відрами, наповненими водою.  Вогонь швидко загасили й коли на конях приїхали пожежники, привізши з собою масивну бочку води, вона майже не знадобилася. Граф Ясинський, побачивши збентежені очі доньки, одразу наказав їй піти до себе в кімнату. Дівчина не заперечувала, адже їй потрібно трохи заспокоїтися.

Її тіло й досі палало від п’янких поцілунків, сердилася на себе і на Луку. Якби не знала, що на неї навіювання не діють, то справді подумала - це чари. По її щоці покотилася сльоза, яку вона давно стримувала. Проклинала свою долю, що може бути гірше ніж закохатися у стрига? 

Сьогодні Серафима остаточно впевнилася, він бажає її лише використати й більше ніколи не підпустить до себе ні на крок, адже у його присутності втрачає відчуття реальності. Раділа, коли Ніна впевнено заявила, що ночуватиме з нею. Впевнена у присутності служниці, Лука не посміє навідатися. Підняла з підлоги чоловічу сорочку та заховала до скрині.

Наступний день минув наче в тумані. Управитель повідомив, що нафтова лампа перекинулася і конюшня загорілася. Добре, що всіх коней встигли врятувати, а приміщення за кілька днів відбудують. Вогонь не завдав значних збитків. От тільки зрозуміло, що лампа сама не перекидається, хтось навмисне опустив її. Управитель пообіцяв знайти винного.

Проте Серафимі було якось байдуже до всього. Хвилював вчорашній візит Луки і її непристойна поведінка. Вони хоч і цілувалися раніше, проте ніколи не переступали межу. Чоловік завжди з повагою ставився до її честі, а цієї ночі вперше зазіхнув на неї. Щось змінилося у ньому і це насторожувало.

Ввечері одягла нову синю сукню та крислатий капелюшок. Батько запланував похід у театр і дівчина не знала як погляне в очі Іллі. Хоч вона його і не кохала, проте поважала і любила як брата, адже знала Сперанського ще з дитинства.

У театрі було багато людей. Як тільки у гардеробній Серафима віддала свою соболину шубу, до неї підійшов Ілля. Одягнутий у святковий фрак, тримав чорний капелюх у руках. Злегка поклонився та схопив її тендітні пальчики.

- Доброго вечора, графине! – його вуста торкнулися дівочої руки й чоловік випростався, проте долоню не поспішав відпускати. – Ти як завжди неперевершена!

- Дякую! – видавила з себе Серафима. Досі було соромно за вчорашню ніч і свою нерозважливість. Намагалася не дивитися на нареченого, здавалося, щойно погляне на нього, то викаже свою ганебну таємницю. Опустивши голову, запропонувала, - зайдемо до залу?

Ілля кивнув і її рука опинилася на чоловічому лікті. Вони зайшли вдвох та зайняли місця по центру. Батько та граф Сперанський з дружиною, розмістилися поруч. Вистава розпочалася і всі розмови стихли. Увага глядачів прикувалася до сцени, де актори говорили свої репліки. Серафима байдуже спостерігала за дійством, в її думках й досі майоріли яскраві спогади вчорашньої розпусної ночі. Навіть дотик Іллі, який досі тримав долоню, не зміг позбавити від цих соромітських думок.

Дівчина побачила знайому постать і її серце залоскотало груди. Міцна статура, чорний костюм, антрацитове волосся – сумнівів не було, це Лука. Чоловік трохи спізнився, ніби навмисно сів за два ряди перед нею, своєю присутністю змушуючи дивитися на себе. Він наче відчув її надмірну увагу й розвернувся. Знайшов Серафиму поглядом, кивнув і злегка посміхнувся. Від такого нахабства дівчина не могла поворухнутися. Лише коли минула хвиля шоку, вона сильніше вхопилася за руку Іллі та трохи притиснулася до нього, підкреслюючи їхній статус наречених. Більше жодного разу Лука не дивився на них, уважно стежив за виставою.

Після закінчення дійства, дівчина схопилася з місця та поквапилася до гардероба. Вона не хотіла зайвий раз бачитися з нахабним чоловіком, що без дозволу заволодів її серцем. Ілля йшов поруч і не розумів такого поспіху. Їй видали соболину шубу й дівчина почула знайомий голос, від якого у животі зародилося полум’я: