Глава 7

Останні слова Серафима насилу видирала з грудей. Насправді не хотіла, щоб Лука їхав з міста. Хоч знала – так буде краще, варто позбутися бездушного вбивці й потенційної загрози, проте серце розривалося лише від такого припущення. Чоловік, наче почув її думки, заперечно похитав головою:

- Я не куштуватиму твоєї крові знову. Вона надто солодка, це як цілющий нектар від якого важко відірватися. Минулого разу я ледь зупинився. Майже не контролював себе, хотілося ще і ще, випити тебе до останньої краплі. Це як мана, нав’язлива ідея від якої важко позбутися. Більше не ризикуватиму тобою. Я знайду інший спосіб позбутися Ликерії, але ти будь обережна й не виходь нікуди вночі.

Лука здавався щирим, проте дівчина пам’ятала усю його підступність. Щось не дозволяло повірити йому, пробачити й кинутися у бажані обійми, смакуючи жадані вуста. Ніби сама шукаючи причину цього не зробити, озвучила нову версію подій, яка щойно спала на думку:

- А може ти змовився з нею? Як так вийшло, що ти опинився тут у потрібну мить? Розіграли перед мною виставу й думаєш я знову повірю тобі? Це вдову Варлаховську можеш дурити, я вже не така наївна.

- І це мені подобається. Ти змінилася, стала дорослішою, обачнішою, але не менш коханою. Я проклинаю той день, коли вирішив поїхати. Потрібно було відправити когось зі своїх підданих, а не вирушати самому. Я вже нічого не можу змінити, проте не хочу втрачати тебе.

Дівчина слухала затамувавши подих. Усвідомила, знову потрапляє під чари клятого Луки. В її серці породжувалися сумніви, але намагалася впевнено тримати оборону, яку так ретельно намагалася виставити. Вона важко зітхнула та навела останній аргумент, що утримував її від необачного кроку на краю прірви.

- Ти поїхав, щоб не одружуватися зі мною.

- Це не так, - Лука трохи підвищив голос та заперечив її слова, які звучали впевнено. – Навпаки я поїхав, щоб це зробити. Мені потрібна була одна річ, але так і не знайшов її. Не можу сказати більше, це заради твоєї безпеки.

Його слова звучали як недолугі виправдання. Серафима сильніше закуталася в плащ, ніби захищаючись від брехні Луки. Вона не чекала чесної відповіді, але вирішила запитати те, що віднедавна ятрило душу:

- Ти кохав Ликерію, чи графиню Варховську?

- Раніше я вважав, що стриги не здатні кохати, проте ти змусила мене змінити цю думку. У мене немає жодних стосунків з графинею Варховською, вона була потрібна мені лише для того, щоб прийти на сватання та поглянути в очі моєму супернику. З Ликерією мене давно вже нічого не пов’язує, тож твої ревнощі безпідставні. Єдина жінка, що поселилася у моєму серці, це ти, Серафимо. Одне твоє слово і більше ніколи не порушу цю тему, оберігатиму тебе на відстані. Скажи, ти кохаєш Сперанського?

Серафима стиснула губи, а на очі навернулися сльози. Не хотіла все життя прожити з нелюбом, але і майбутнє з коханим здавалося неможливим. У неї не було жодної підстави вірити йому. Тихо, поки не передумала, збрехала:

- Так.

У темних очах Луки, погасли іскри, що палали досі. У нього був такий вигляд, наче щойно втратив частинку себе. Ніби прощаючись, окутував липким поглядом кожну рису обличчя Серафими. Мовчки, похмурий та засмучений, перетворився на метеликів й зник, забираючи з собою останню надію на спільне майбутнє.

Дівчина вже не стримувала своїх сліз. Побігла до себе у кімнату і ридала від безвиході. Переконувала себе – має стати сильною, вийти заміж за Іллю й не вірити брехливому Луці. Викинути чоловіка зі свого серця й назавжди заховати це не потрібне кохання. Довго вовтузячись у ліжку, зрештою заснула і не помітила як чорні метелики обліпили вікно.

 У такій подобі Лука сидів на склі та заглядав до тієї, що так манила до себе. Йому не потрібно багато світла, щоб розгледіти її, зір стрига дозволяв відмінно бачити вночі. Дівчина, накрившись ковдрою, спала. Спокійно, розслаблено, вона не хмурила брови як робила це останнім часом при погляді на нього, та не стискала губки. Вже кілька днів він потай прокрадається сюди й просто спостерігає як Серафима спить.

Злився на себе і дурну обіцянку триматися від неї якомога далі. І це ж треба було таке бовкнути. Та краще б він взагалі онімів тієї миті.  Ця дівчина не залишала його думки, переслідувала у снах та стала об’єктом його мрії. Знав, вона буде щасливою з Іллею, адже той – людина, вони закохані, й цей хлопець дасть їй те, чого не може він. Проте так паскудно на душі ще ніколи не було.

Його вабило до цієї дівчини, хотілося обіймати, пестити та цілувати. Противно від самого себе, де це бачили, щоб Верховний стриг, млів від якогось дівчиська, смертної та надто юної. Проте Серафима, наче хвороба, проникла в його душу, яка бажала тільки її. Виникла гостра потреба відчути її дотик, аромат тіла та вируючу кров у венах.

Приречено опустив погляд і помітив, що вікно не зачинене. Не усвідомлював до кінця своїх дій. Бажання бути поруч з коханою полонило його. Миттю перетворився на стрига та завис у повітрі тріпочучи крилами. Різко потягнув на себе половинку вікна і воно відчинилося. Чорними метеликами влетів до кімнати й у людській подобі обережно сів на ліжко. Після того, як скуштував кров Серафими, йому не потрібно було її запрошення, вона стала його частинкою, тому міг безперешкодно проникати до будинку дівчини.

Трепетно спостерігав за її сном. Зараз, вона так близько від нього, на відстані витягнутої руки, манила й вабила до себе. Лука заломлював пальці, борючись з бажанням доторкнутися до неї. Зрештою, не витримав, стриг він чи хто? Плювати на всі обіцянки, ця жага поглинула його душу. Не розумів якого біса він має дивитися, як якийсь смертний забирає у нього єдине кохання в житті. Байдуже на всі її слова, вона кохала його один раз, покохає й другий. Усвідомлення того, що він сам все зруйнував завдавало серцю смертельних ран і ліки бачив тільки у Серафимі.