Глава 5

- Тиии? - шум у вухах перетворив викрик на глухе шипіння. Але за мить в голові прояснилось. І вона зрозуміла, що голос лунає не від столів, а ззаду. – Що ти тут робиш, божевільна?

Серафима обернулась і зустрілась поглядом зі стригом. Лука був інородним в цьому місці людської смерті, хоча і сам був її породженням. Бездоганний аристократ, у костюмі і чорною шийною хусткою, він ледь спирався на тростину з чорного дерева, яку тримав рукою в лайковій рукавичці.

- А ти прийшов помилуватись справами рук своїх? – підбоченилась дівчина, зло буравлячи вбивцю поглядом.

- На вихід, - прошипів Лука.

- Не раніше, ніж скажеш, що ти тут забув, - дівчина вперто задерла підборіддя.

- Тобі подобається вести розмову в цьому смороді? – аристократичний ніс зморщився, ніби натякаючи що у стригів абсолютний нюх, сильніший ніж у собак.

Серафима хитнула головою. Кинула останній погляд на мертвого конюха. Дивно, але в присутності Луки її страхи щодо мерців розвіялись. Поруч з ним не могло статись щось гірше, ніж він сам. Але зараз стриг не ніс для дівчини загрози. Вона б не змогла пояснити, звідки у неї такі відчуття. Але мусила довіритись своїй інтуїції, яка буквально кричала, що Лука не завдасть їй фізичної шкоди.

Сире осіннє повітря, наче живильний дощ, змив з легенів неприємні запахи. Серафима кілька секунд стояла вдихаючи, відчуваючи як ясніють її думки. Скинула з огидою рукавички, якими торкалась простирадла, і жбурнула їх собі під ноги.

- Навіщо ти вбив Єфима? – з докором запитала у Луки.

- Це не я.

- Не ти? А хто крім тебе? Теж скажеш, що вовк? – дівчина гірко усміхнулась. – Давай, перекладай на звіра свої гріхи.

- Я сам відповідаю за свої гріхи, -  тихо відповів стриг. – Я не знаю, хто вбивця. Та я шукаю його.

- Потішно, - Серафима відчувала себе якимось збоченцем. Попри жахливе місце де вона опинилась, їй в голову лізли зовсім не підходящі думки. – Стриг шукає стрига.

- Це моя територія, - губи чоловіка стиснулись, а очі спалахнули пекельним вогнем. – І тут все належить мені.

Прозвучало двозначно, особливо в сукупності з поглядом, який хазяйнував тілом Серафими. Вона здригнулась.

- Не все, - уперто відповіла Луці. Але швидко змінила тему: - То що ти тут робиш?

- Я прийшов перевірити, чи вони все зробили як слід, якщо тебе це заспокоїть, - стриг кивнув на мертвецьку. І зітхнувши, зовсім як людина, пояснив: - Убитий завжди може переродитись у вурдалака. Певно чула про мерців, що вибирались з могил і поїдали цілі сім’ї...

- Казки, - прошепотіла Серафима, відганяючи неприємне видіння роздертих людей.

- Правда. Заложного мерця треба поховати особливим чином, але краще не ховати пару днів зовсім, поспостерігати, вбити йому в серце кілок, щоб він не встав, - продовжив пояснювати Лука. І раптом на його холодному обличчі з’явилось роздратування, – ти уявляєш, як ризикувала, йдучи сюди? А якби мисливці не зробили пересторог?  Якби воно ожило  і зачаїлось?

- Ти забуваєш про мій амулет, - дівчина не розуміла, звідки стільки агресії в її бік.

А Лука бісився від того, що вона така безпечна. Покладається на якусь прикрасу, нехтуючи своєю безпекою.

- До біса той амулет, - прогарчав він, насуваючись на дівчину. – Вурдалак тебе б роздер  раніше, ніж спопелився. Тямиш? Це не стриг. Це щось гірше.

- Що може бути гірше стригів? – дівчина задерла голову, щоб дивитись стригу в очі. Але Лука її виклик не підтримав, не піддався на провокацію. Лиш підхопив за рукав, старанно, не торкаючись тіла, і потягнув за собою:

- Ходімо, проведу тебе до твоєї роззяви компаньйонки.

- Ти стежив за мною?

- А у мене інших справ не має? – холодна фраза, шпилькою вдарила під ребра. Вкотре Лука показав, що Серафима для нього порожнє місце. – Бачив її, як йшов сюди, - притримавши уїдливий тон пояснив стриг.

Серафима раптом згадала важливу річ:

- Так конюх вже безпечний? І родичі можуть його забрати?

- Ще ніч, - не погодився стриг. – Якщо не встане, то значить місцеві мисливці зробили все вірно.

- Мисливці? Це ті що мали знайти вовка? – дівчина збилась з кроку, і знову глянула на Луку.

- Ні, мила, - він похитав головою. – Це ті, що полюють на нечисть.

- А такі є? – Серафима не могла приховати своє здивування.

- Є, - підтвердив стриг. – Відколи з’явились стриги, відтоді і з’являються самогубці, що хочуть їх знищити. Деякі навіть цілком успішно з цим пораються.

- І ти нічого не казав, - дівчина зупинилась і повернулась до стрига із звинуваченнями. Якби ж то вона знала, що є такі люди. Хіба б втрапила вона в халепу з князем Уласовим? І хіба б загинула її мати, якби вони знали про мисливців на стригів? У них можна було б отримати захист.

Але Лука мовчав про це. Жодного разу час їх знайомства не обмовився про існування тих, хто здатний покласти край свавіллю стригів. Сам умисно позбавив Серафиму можливості захиститися, вивернув все так, щоб вона вважала, що він її єдиний захисник.