Глава 2

- Для тебе я вже давно не коханий, - Лука стрімко перемістився до рудої та схопив за лікоть. - Поговоримо, але не тут.

 Квапливою ходою повів її геть із саду, кинувши на останок застережливий погляд Серафимі. Дівчина спостерігала як незнайомка задоволено посміхнулася й вони вдвох зникли в напівтемряві. Туга охопила її серце та розривала на шматки. Зараз вона навіть раділа появі цієї жінки, адже перебуваючи надто близько до Луки, не змогла опиратися його чарам і ледь сама не потягнулася за довгоочікуваним поцілунком. Цікаво скільки ще таких сліпо закоханих дівчат має Лука у кожному місті. Дала собі обіцянку - більше не піддасться почуттям й не дозволить чоловіку знову розбити своє серце.

У спогадах виринула остання їхня зустріч й по щоці покотилася самотня сльоза. У ту ніч, вона чекала його у саду. Стояла під розлогою вишнею і виглядала серед дерев коханого. Побачила чорних метеликів, що оточили її, лоскотячи оксамитовими крильцями, і зраділа їх появі. За мить вони перетворилися у темноволосого вродливого чоловіка. Лука згріб дівчину у свої обійми й без жодних слів почав заціловувати її вуста й тільки місяць на нічному небі був свідком їхнього побачення. Нарешті, відірвавшись від Серафими, якось дивно подивився на неї. Його погляд блукав обличчям, ніби запам’ятовував кожну рису.

- Ти дуже вродлива, я тебе кохаю.

- Справді кохаєш? – дівчина залилася дзвінким сміхом та огорнула його шию своїми руками, - готовий це довести? Ми вже майже рік таємно зустрічаємося під покровом ночі. Наближається осінь, до багатьох дівчат мого віку прийдуть свати, мені теж їх чекати?

Лука одразу насупився, відхилився та забрав долоні з дівочої талії. Здавалося, така тема йому не приємна.

- Я думав про це. Серафимо, – ти людина, я - стриг. Вже за кілька років твоє обличчя покриється зморшками, а волосся заплете сивина. Згодом ми виглядатимемо як бабця й онук, але не як подружжя і в кінці я тебе втрачу. Ти заслуговуєш на повноцінну сім’ю з дітьми, домашнім затишком та спокоєм, а я не можу тобі цього дати. Принаймні поки. Я знайшов вихід. Мені потрібно поїхати не надовго і коли я повернусь, то ми вже будемо нерозлучні.

- Але ти можеш перетворити мене на стрига. Тоді старість мені не загрожуватиме.

Серафима наївно дивилася у його очі й не хотіла усвідомлювати сенс його слів. Не уявляла як житиме без їхніх щоденних побачень, без ніжних дотиків, без солодких поцілунків та цього чоловіка, що повністю заволодів її серцем і душею. Лука схопив дівочі руки, змушуючи відірвати їх від шиї та полонив тендітні пальчики.  

- Я не бажаю для тебе такої долі. Раніше я не розумів цього, проте таке життя справжнє прокляття. Ця пітьма заковує душу у свої лещата і не дає дихати. Вона висмоктує залишки доброти й робить її черствою та жорстокою. Кохання до тебе не дозволяє перетворитися мені на монстра. Не хочу, щоб ти стала такою ж.

Серафима зціпила губи, стримуючи крик її душі, яка уже вила від туги. Майбутня розлука здавалася нестерпною й сльози покотилися зблідлим обличчям.

- Куди поїхати?

- В одне місце. Я повернуся і ми обов’язково одружимося. Просто вір мені.

Його губи доторкнулися її вуст та обпалили прощальним поцілунком. Дівчина заплющила очі й намагалася закарбувати в пам’яті цю мить та насолодитися нею. Теплий подих, пришвидшене дихання, приємні дотики рук, змушували забувати про всі тривоги. Раптом, замість його спини відчула холодне повітря, а вуста звільнилися від солодкого полону коханих губ. Розплющила очі й помітила як чорні метелики віддаляються від неї і зникають у нічній пітьмі.

Тоді, Серафима ні на мить не засумнівалася у правдивості його слів. Усвідомлення обману з’явилося потім, коли минули місяці, а він так і не з’явився. Варто було їй заговорити про весілля, як кохання чоловіка стало примарою. Він покинув її, обманув та своїм вчинком отруїв серце.

Дівчина мерзлувато зіщулилась – треба було хоч пелерину якусь накинути. Густі сутінки спускались на місто, будинок манив музикою і вогнями.

Стояти на самоті в саду ставало все гіршою ідеєю.

Серафима повернулась до Іллі Сперанського.

- Все гаразд? – наречений стиснув її пальці, підбадьорюючи.

- Перехвилювалась, - чесно відповіла Серафима. Її нутрощі ще бриніли від обурення і пережитих відчуттів. Здавалось, що рана, яка встигла затягнутись та загоїтись, знову розколупана.

Проте, якщо вдуматись, це було правдою. Лука, який обіцяв бути з нею, спочатку покинув її, а тепер з’явився знову, щоб грати її почуттями. Як вже зробив це одного разу. Тоді, наївна дівчина з глушини повірила вродливому юнаку. Сама, власними руками напоїла його своєю кров’ю. Хіба можуть бути сумніви, що цього разу безсмертний з’явився за чимось іншим.

- Потанцюємо? – тим часом запитав Ілля.

- Авжеж, - дівчина поклала руку нареченому на плече. Гості, що встигли наїстися і добряче випити, лише і чекали цього моменту. Як тільки засватана пара вийшла на паркет, можна було розбиватись на пари й їм. Оркестр заграв мелодію контрдансу, змушуючи гостей розтрясти наїдене.

Серафима застрибала поруч з Іллею, геть не відчуваючи тієї радості, що б мала.

Вона не збиралась виходити заміж за Сперанського, але батько вмовив. Він зі старшим Сперанським давно товаришував.

Після контрдансу заграли спокійніший вальс.

Серафима відійшла до дивану, де звільнилось місце – старші жінки, що утримались від попереднього танцю, вийшли танцювати тепер.

- Принести тобі щось попити? – ввічливо запитав Ілля. Дівчина з вдячністю кивнула.

В цю мить в танцювальну залу з вереском влетіла служниця, що допомагала розносити їжу.