Поки всі сплять

4

- Не вір Луці, - луною відповідав Патріарх. – Він хоче випити тебе усю до дна. Сам.

- Там Ніна...

Серафима сіпнулась, випускаючи руку Луки. Докори сумління розривали її з середини.

Лука перехопив дівчину за край сорочки, смикнув на себе, підхоплюючи дівчину біля самої землі і вмощуючи собі на коліна. Серафима борсалась, але він легко здолав цей опір, відшукав губи, і впився поцілунком, забороняючи Серафимі навіть спробувати щось сказати.

Вона слабнула від цього поцілунку. В тілі ставало тепло, так ніби не вона сидить з крижаним парубком в холодних мармурових стінах склепу. Шуміло в скронях, здавалось Лука дихає з нею в унісон, здавалось він сам стає живішим від цього поцілунку. Серафима обвила шию хлопця руками, віддаючись на його волю.

Його пальці гладили їй щоку, вилицю, шию, невагомо торкались ключиці, майже добралися до грудей, від чого Серафимі стало навіть жарко. Вона тихенько застогнала, відкриваючись назустріч ще дужче. Несподівано на обличчі Луки з’явилася гримаса болю. Дівчина з жахом усвідомила – це через неї. Не помітила як притиснулася до рани й посилила його страждання. Поспіхом відхилилася від коханого, але він ніжно схопив її долоні.

- Вибач, я ненароком. Дуже болить?

- Не турбуйся, загоїться, - Лука не хотів озвучувати, що для загоєння йому необхідно вийти на полювання. Він відчував як вирує кров у венах Серафими, як нестримно калатає її серце, а аромат тіла зводив з розуму. Але Лука не хотів цієї крові. Вперше, йому вдалося вгамувати тваринні інстинкти. У нього зародилося нове почуття, яке було невідоме раніше. Набрався хоробрості та зізнався, насамперед перед собою:

- Я тебе кохаю. Спочатку, це й справді була для мене гра, хотів змусити тебе зняти амулет. Але потім все змінилося. Я навіть не можу сказати в яку саме мить, ти стала для мене порятунком від пітьми, що давно полонила душу.

Від таких слів серце Серафими розтануло й недавня образа та всі сумніви зникли. Вона навіть не припускала, що чоловік може її обманювати. На інтуїтивному рівні відчувала – він каже правду. Тіло наповнилося теплом й крижаний холод, що панував у склепі, зовсім не турбував. Бачила як темні очі заплющилися і Лука впав на підлогу. Це прозвучало як прощання. Не вірила у такий кінець, він казав, що не помре. Її душу немов розірвали на шматки. Не соромлячись сліз, що бурхливим потоком потекли по щоках, нахилилася над коханим, злегка трясучи його.

- Ні, отямся, прошу тебе. Ти потрібний мені. Чуєш?

Її слова залишилися без відповіді. Тільки не так, не такий фінал вона уявляла. Почала згадувати все, що їй відомо про стригів. До кінця не усвідомлювала своїх дій, діяла на рівні інстинктів. Піднесла руку до його рота та сама проштрикнула ніжну шкіру гострими іклами. Сподівалася, що її кров хоч трохи допоможе йому.

Декілька секунд нічого не відбувалося і коли Серафима вже втратила надію, очі чоловіка розплющилися. В місячному світлі вони були абсолютно чорні і блискучі, як масна плівка. Він схопив її руку та вп’явся з новою силою, висмоктуючи кров, що була цілющим еліксиром. Дівчині здавалося, що чоловік забирає у неї життя й не зупиниться, поки не вип’є все до останньої краплі. Вона спробувала вирвати руку з чіпкого полону, але це тільки поглибило гострі зуби у м’яку плоть. Намагалася достукатися до його затуманеного розуму:

- Лука, зупинися, мені боляче, - він ніби не чув і продовжував свою справу. З натиском у голосі Серафима не припиняла марних спроб, - коханий, ти вб’єш мене.

Лука відірвався та розтиснув пальці. З острахом поглянув на закривавлену руку.

- Ти не розумієш чим ризикувала, і як важко було зупинитися. Я тобі не нашкодив?

Серафима похитала головою, долонею притискаючи рану.

- Не встиг. Головне, що ти живий.

Вони посміхнулися одне одному й усю ідилію зіпсував жіночий крик, що донісся з вулиці.

- Ніна, - налякано прошепотіла Серафима й усвідомила усю безвихідь ситуації. Навіть якщо пожертвує собою, то немає жодних гарантій, що вони залишать покоївку живою.

- Серафимо, якщо ти не вийдеш, то я скуштую її, а потім усіх, хто тобі дорогий, - голос Верховного тиснув, вимагав негайної капітуляції та добровільно віддати себе на поталу хижакам. Тіло не слухалося розуму і саме смикнулося бігти до дверей. Лука не дозволив, притримав за поранену руку, повернувши здатність мислити тверезо.

- Потрібно щось робити, я не можу дозволити Ніні померти, - гаряче зашепотіла Серафима, так ніби вважала, що з вулиці її не почують.

Лука випростався, навис над нею чорною тінню, темнішою од імли у склепі.

- Я спробую її забрати, - ледь теплі пальці торкнулись дівчиної щоки. -  Тут, вони тебе не дістануть, головне не запрошуй нікого зайти та дочекайся світанку. Сонячне світло обпікає шкіру, вони підуть. Обіцяй, щоб не сталося, ти знайдеш амулет. Він тебе захистить.

Не чекаючи відповіді, залишив на її вустах п’янкий поцілунок і поспішив до дверей, від яких віяло смертю.

Але на порозі ще раз обернувся, сліпуче прекрасний у місячному світлі:

- Я повернусь. Не хвилюйся, ми з тобою ще не закінчили.

Голос Луки дзвенів силою. Але Серафимі здавалось, що він просто так гарно тримається, навмисно її обдурює. Дівчина нервово заламувала руки, і не знала, що робити. Вийти на вулицю заважав страх, але і відсиджуватись тут  поки коханий ризикує життям вона не могла. Якби їй хоч якусь зброю.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше