3

Лука був немолодим. Звісно зовнішньо він залишався все тим юнаком, що майже триста років тому піддався спокусі безсмертя. Магія крові прив’язала його душу навічно до мертвого тіла, а натомість забрала всі людські почуття. Вицвіли і вивітрились співчуття, жаль, тривога. Залишились інстинкти. Жага крові, жага возвиситись над ближнім, щоб мати більше ресурсів.

Всі стриги хижаки, позбавлені почуттів.

Лука глянув на верховного. Триста років тому його звали князь Уласов. Це він запропонував збіднілому амбіційному сотниковому сину стати чудовиськом. Шкодував про свій вибір Лука? До цього дня ніколи. У нього було все, що про що може мріяти людина. Новий титул, розваги в кращих столичних салонах, гроші, жінки, і безліч часу на втілення найжахливіших своїх фантазій. Його дратувала лише влада Верховного. Патріарх гнізда міг як створити стрига, так і знищити його. Безмежна покірність, закладена тією самою магією крові, що давала стригам життя, гнітила Луку. Але позбутися влади партірха можна було лише одним способом – ставши сильнішим від нього. По крихті Лука збирав свою силу, йдучи до цієї мети.

Раз на рік темні сили сколихували Гнізда. Стриги виходили на велике полювання. Кожне гніздо перетворювалось на мисливців, що йшли по сліду жертви. Нагорода була високою.

Маленька дівчина з розтріпаною косою, що нерухомо стояла перед князем Уласовим, насправді цієї ночі ставала особливою жертвою. Обрана матір’ю Тіамат, нехай ніколи вона не прокинеться від одвічного сну, Серафима ввібрала в себе часточку безмежного божественного океану. Її кров найсолоніша з усіх, що існує у світі, цієї ночі може підсилити або одного стрига, або все гніздо.

Між Гніздами ходили чутки про щасливців, що відшукали доньок Тіамат. Їх сили виростали, вони ходили під сонцем, підкорювали собі стихії і повелівали мертвими.

От тільки отримати цей дар було не просто. Недостатньо відшукати доньку Тіамат. Кров нею мала даватись добровільно. Ненажерливі стриги не витримували всіх умов, часто вони роздирали жертву на дрібні клаптики, упиваючись її божественною кров’ю, але не отримували і дрібки сил. Хитріші з стриг опутували жертву чарами, навіювали їй бажання пожертвувати собою. Але і тоді рідко їх чекав успіх.

Лука майже наблизився до своєї мети. Князь Уласов зміг віднайти сліди обраної, і все гніздо знялось з Петербургу, щоб вполювати Серафиму.

Патріарх схвалив ідею Луки закохати дівчину в себе. Бо інакше навіть наблизитись би до жертви було проблемою.

У Луки ж був свій план. Він хотів об хитрити Патріарха. Провести все таємно. Поки гніздо зрозуміє, що сталось, без всілякої магії вмовити дівчину поділитись з ним кров’ю. І він майже впорався.

Все зіпсував Анджей, що з нетерплячкою пробрався до Серафими, самонадіяно вважаючи, що зможе зачарувати дівчину, і принести її в дарунок Патріарху швидше за Луку.

Князь Уласов дав знак йти, і стриги оточили Серафиму, вона безвольно крокувала босими ступнями по вкритому інеєм листю – десь загубила в гарячці втечі черевики.

Щось шкрябнуло Луку в грудях. Якийсь маленький кігтик сумління.

- Я понесу її, - він не чекаючи дозволу, виступив вперед, тіснячи зграю плечем, і підхопив невагоме тіло Серафими на руки. Погляд Верховного придавив могильною плитою, але Лука швидко пояснив самоправство, - поранить ступні,  і хто зна, що вибереться з пекла на запах її крові.

Патріарх відвів погляд, процесія знову рушила. В далині на пагорбі виднівся силует церкви, з перекошеним хрестом. Навколо нього розташувався сімейний цвинтар Ясиновських. Лука продумував варіанти відступу. І одночасно, в місці де тепле дихання беззахисної Серафими торкалось тіла, пекло його шкіру на грудях. Це відволікало від основної мети. Змушувало думати про те, що станеться з дівчиною. По суті ще дитина, ледве ввійшла в пору залицянь. Чиста, без жодної грішної думки. Звабити її було так просто. Вона сама тягнулась до Луки, зазирала своїми прозорими очиськами здавалось туди, де б мала бути в нього душа.

А її губи. Стриг похитав головою, ніби прагнучи відігнати згадки. Але вони оточили його як нав’язливий рій. Він не планував цілувати Серафиму. Не думав навіть про це – бачив, що і так вона вже закохалась по вуха. Але не втримався. Серафима пахла не кров’ю, а медом і полуницями. І раз торкнувшись її губ, стриг не міг вже думати про щось інше. Так, ніби раптом перетворився на живу людину.

Серце дівчини стукало так голосно, билось так близько, що Луці почало здаватись, що то його пульс набатом відбиває останні миті життя Серафими в його вухах.

Він озирнувся крадькома, перевірити, чи більше ніхто з проклятих не чує цей стукіт. Звісно вони чули – слух стриг не те що у людей. Але ішли покірно за патріархом, туди де в місці сили мав відбутись ритуал. Патріарх був впевнений в успіху.

Лука переконав себе, що він просто не хоче, щоб його Верховний ставав безмежно могутнім. Бо тоді самому Луці вже не вирватись із рабства Гнізда.

Стриг зважував шанси. До церкви він встигне добігти. Якщо Серафима не покличе туди стриг, то вони її не дістануть. А до світанку залишилось не так і багато часу. Нехай осінні ночі довші літніх, та у дівчини має вистачити сил вистояти.

Лука зробив ривок, вклався з усіх своїх демонічних сил, перетворюючи на розмазану тінь, вибиваючись з рівного строю проклятих, він випустив крила, несучись, не торкаючись землі, до цвинтаря.