2

 Інтуїтивно побігла назад, якнайдалі від дверей, через які віяло прохолодою. Дрібними кроками почала швидко підійматися нагору по дерев’яних сходах, що неприємно рипіли й виказували кожний її рух. Відчула на своїй шиї чужий подих. Він пробирався до кісток та змушував все всередині холонути. Заплуталася у довгому пеньюарі й впала, добряче забивши коліно.

Боязко розвернулася й серце затріпотіло ще швидше від побаченої картини. Лука. Її Лука безстрашно вдарив потвору кулаком у груди й вона відлетіла назад, з шумом доторкнувшись спиною об стіну. Лише мить й з вродливого парубка, Лука перетворився на таку ж почвару. Його шкіра стала ще блідішою, тепер на ній чітко виступали фіолетові вени. Вуста розтягнулися у хижій посмішці, демонструючи довгі гострі ікла. За плечима загрозливо розправилися чорні крила, як у кажана, й він хижо поглянув темними очима на свого суперника.

На Серафиму зійшло приголомшливе прозріння. Не могла повірити, що її коханий – стриг. Одного разу вона вже бачила цих істот. Безжальних, жорстоких та злих, які ласують людською кров’ю й можуть перетворюватися на чорних метеликів. Тоді їй дивом вдалося врятуватися, а спогад про ту ніч хотілося стерти зі своєї пам’яті. Але щороку він вперто нагадував про себе.

Крик Луки прогримів кімнатою й був зовсім не схожий до того рідного голосу, від якого серце приємно мліло:

- Дівчина моя! Не смій її чіпати.

- Це ми ще побачимо, - якось зухвало прозвучало з вуст стрига.

 Різко підвівся на ноги й став в оборонну позицію, широко розправивши крила. Один стрибок і він опинився перед Лукою, гострими пазурами ранячи шию. Кров дрібними крапельками виступила на блідій шкірі й нагадувала ягоди калини серед білого снігу. Лука зреагував блискавично. Накинувся на свого ворога і вони зчепилися мов два звіра у смертельній хватці. Це була битва за здобич, яка непорушно спостерігала й тремтіла від страху, що повністю скував її тіло.

Вона чула хрускіт кісток, тріск старих меблів, об які вдарялися стриги, та стук власного серця, що здавався найгучнішим. Суперник притиснув Луку до підлоги й дівчина безпомічно спостерігала як гострі кігті наближаються до шиї коханого. Він напомацки знайшов іржаву кочергу біля каміна та вдарив нею по спині ворога. Скористався його секундною слабкістю і скинув з себе важкого супротивника. Не роздумуючи, пробив загостреним кінчиком крило. Тіло ворога перетворилася на метелики кольору пітьми, що поспішно покинули будинок.

Стриг, що залишився, недбало жбурнув імпровізовану зброю на підлогу й подивився на Серафиму, цим самим привівши її до тями. Він повільно наближався до неї, кожний крок пророкував їй смерть. Дівчина підвелася й поглядом пробіглася кімнатою, шукаючи захисту. Відчайдушно схопила свічник з палаючою свічкою й загрозливо витягнула перед собою:

- Не наближайся!

 Намагалася, щоб її голос здавався грізним, проте легке тремтіння виказувало страх. Стиг зупинився та перетворився на вродливого темноволосого парубка, якого звикла бачити Серафима. Лука, зі схвильованим обличчям наповненого турботою, уважно вивчав її рухи. Заспокійливо виставив долоні вперед:

- Ти справді хочеш убити  стрига свічкою? Це ж я, Лука. Невже гадаєш, що я можу зашкодити тобі? – не чекаючи на відповідь, ніби провокуючи дівчину, зробив ще крок до неї, - мені вдалося сполохати того стрига, але прийдуть інші, нам треба тікати. Їм потрібна ти, сьогодні на тебе відкрито полювання. Ходімо, я тебе сховаю у надійному місці.

Одна частинка душі дівчини хотіла вірити Луці, вона знала його як дбайливого, доброго парубка у якого закохалася. Але інша… ще добре пам’ятала жахливу ніч, десять років тому.

Маленька Серафима під звуки коліс та цокіт кінських копит, їхала з матір’ю у кареті. Було холодно й темно, і це ніяк не робило цю поїздку приємною. Дівчинка мріяла якнайшвидше опинитися дома. Раптом карета зупинилася. Почувся крик кучера, пробуджуючи страх у маленькому дитячому серці. Мати виглянула у вікно й чомусь затулила рота долонею. Впоравшись з шоком, одразу кинулася до дитини, що закуталася у вовняний плед. Поспішно зняла з себе амулет на срібному ланцюжку та зачепила його на шиї Серафими.

- Ніколи не знімай його, він захистить тебе, - вона схопила маленькі долоньки й поглянула в сірі перелякані очі, - зараз ми пограємося у хованки. Лізь під лавку і, щоб не сталося, не виходь. Обіцяй – ти сидітимеш тихо й не викажеш себе.

Жінка допомогла розміститися під лавку та прикрила оксамитовим червоним рядном, що спадало до підлоги. Двері карети відчинилися і через вузьку щілину тканини, сірі очі побачили перед собою брудні чоловічі черевики. Грубий незнайомий голос неприємно пронизав слух:

- Нарешті, Катерино, я спробую тебе на смак. Де ти поділа амулет?

- Загубила.

Великі черевики опинилися поруч з материнською бордовою сукнею. Чоловік виказав своє невдоволення:

- Невже удача настільки посміхнулася мені? Чомусь я тобі не вірю, але зараз це не так важливо.

Катерина закричала і Серафима трохи більше відсунула рядно. Заціпеніла від страху та навіть не дихала. Безпорадно спостерігала як крилата істота схопила мати за плечі та встромила гострі мов кинджали зуби у ніжну плоть. Менш ніж за хвилину все закінчилося і її тіло впало на підлогу карети. У синіх очах застиг порожній погляд, а на шиї чітко виднілися сліди від зубів. Істота перетворилася на красивого чоловіка, що долонею витер кров зі своїх червоних вуст. Розвернувся і вийшов на вулицю, впускаючи нічну прохолоду.