Поки вона спала

Частина двадцять девʼята

Усе стало тихим. Не мовчазним — а світлим. Спокійним. Як хвиля, що нарешті торкнулась берега.

Анна лежала вже без апаратів. В останні години вона не говорила. Але дихала. І тримала руку Марини.

Марина була поруч. Не говорила нічого зайвого.

Лікар підійшов — повільно, як підходять до людини, яку не хочеш будити.

— Стан нестабільний, — сказав він. — Якщо хочете щось сказати… це час.

Марина стиснула її пальці.

— Ти — врятувала більше, ніж ми знаємо. Ти зробила те, що не змогли ані чоловіки, ані поліція, ані система.

Ти була правда. І ти не здалась.

Очі Анни залишались заплющеними. Але в куточку — сльоза. Єдина.

О 4:42 ранку монітор зупинився.

Без сигналу. Без крику.

Просто тиша. Та сама. Але вже не страшна.

Флешка лежала у сейфі слідчого управління.

Записи з амбулаторії, імена, розклад, усі зниклі.

Останній файл мав назву:

“Якщо я зникну”.

Її голос, тихий, спокійний, прозвучить на суді.

І світ нарешті почує ту, кого не змогли зламати навіть смерть і страх.

Подобається

#1205 в Детектив/Трилер
#7078 в Любовні романи

Відредаговано: 28.06.2025