Поки вона спала

Частина двадцять восьма

Палата №4. Третє вікно зліва.

Темна штора. М’який пульсометр. І подих, такий слабкий, що його можна було переплутати з тишею.

Анна лежала нерухомо.

Обличчя — бліде, посиніле від морозу, але все ще… її.

Крапельниця цокала. Серце — стежило за ритмом машини.

Марина сиділа біля ліжка. Тримала її за руку.

— Ти впоралась, — прошепотіла вона. — Ти виграла. Ти дійшла. Ти жива.

Її голос тремтів.

— Його вже тримають. Люди дізнались. Але… не всі вижили.

І ти… маєш стати першою, хто пережив.

Анна не відповіла. Але пальці ледве відреагували — натиск. Легкий, мов привид.

Марина вдихнула.

— Я дам їм твою флешку. Там усе. Ти не даремно йшла.

Вона погладила її по лобі.

За вікном — сніг. Білий, тихий, лагідний.

Медсестра заглянула у двері.

— Вона тримається?

Марина кивнула.

— Тримається краще, ніж усі ми.

І хоча її очі ще не відкрились,

світ уже знав ім’я того, хто винен.

І пам’ятав ім’я тієї, хто — не мовчала.

Подобається

#1194 в Детектив/Трилер
#6996 в Любовні романи

Відредаговано: 28.06.2025