Поки вона спала

Частина двадцять пʼята

Марина прокинулася рано. Сон не прийшов тієї ночі. Але щось інше — рішучість — не давало лежати без діла.

Вона тримала в руках друковану копію заяви.

На годиннику — 07:48.

— Якщо вона не повернеться… — прошепотіла вголос. І вдяглася.

Відділок зустрів її звичною байдужістю.

Але цього разу Марина не чекала запрошення — вона влетіла всередину.

— Кошель! Де він?

Григорій, з кавою в руках, підняв брову.

— Сьогодні знову щось нове?

— Сьогодні вона не повернулась. І сьогодні ти або їдеш шукати — або я їду в обласну прокуратуру.

Вона кинула на стіл конверт.

— Тут: дата виїзду, ім’я підозрюваного, його зв’язок із жертвами, схема прийомів, і її слова:

“Якщо я не повернусь — дійте.”

Кошель мовчав. Потім підняв очі.

І вперше за весь час — подивився серйозно.

— Де вони були?

— Старий будинок біля лісового озера. Він сам сказав їй, що там буде «тихо».

— Тихо — це добре. Але не для таких речей, — пробурмотів Кошель.

За пів години група виїхала.

Троє офіцерів. Марина — з ними.

Сніг хрустів під колесами.

Марина стискала обидві руки. І шепотіла про себе:

“Просто будь жива. Просто… ще трохи.”

А ліс попереду стояв, як завжди. Великий, мовчазний, і байдужий до того, хто в ньому загубився.

Подобається

#1206 в Детектив/Трилер
#7032 в Любовні романи

Відредаговано: 28.06.2025