Поки вона спала
Частина вісімнадцята
Марина не спала майже всю ніч.
Думки ходили по колу, як пацієнти по кабінету в день епідемії. Її подруга, колега, єдина людина, якій вона довіряла — мала поїхати в ліс із чоловіком, якого не можна було назвати вбивцею, але й не можна було відпустити з нею наодинці.
О четвертій ранку вона увімкнула настільну лампу й почала писати. Чітко. Без прикрас. Те, що знала.
Заява (чернетка):
“Мене звати Марина Г. Працюю медсестрою в амбулаторії с.**
*Я підозрюю, що мій колега Степан… причетний до щонайменше чотирьох зникнень…
Вона описала все: пацієнтів, таблицю, розмову з Анною, пилораму, навіть каву, яку він приносив занадто вчасно.
В кінці:
“Якщо Анна Демчук не повернеться , прошу негайно відкрити провадження й розглядати цю заяву як офіційну.”
Вона роздрукувала текст у трьох копіях. Одну залишила вдома, одну сховала в шухляду в амбулаторії, третю — у коробку з рукавичками в службовому автомобілі.
Це був не героїзм. Це — інстинкт.
О 7:58 ранку Анна написала повідомлення:
«Я виїжджаю. Не пиши. Якщо не повернусь — дій.»
Марина довго дивилась на екран.
А потім пішла у ванну. Вмилася. Надягла форму. Зібрала волосся.
І сказала собі вголос: «Ми тебе витягнемо. Звідки б не було.»
#1200 в Детектив/Трилер
#6983 в Любовні романи
Відредаговано: 28.06.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
