Поки вона спала

Частина пʼятнадцята

— Ти чула про Катю? — запитала Марина ще з порога.

Анна кивнула. Її руки вже тремтіли — не від холоду.

— Не з’явилась на пошті. Мама дзвонить — не бере. Була вдома ввечері, але потім… зникла.

— Ми не можемо мовчати більше, — сказала Марина. — Це вже не здогадка.

Анна мовчки розгорнула список.

Ручкою обвела кожне ім’я.

Олена — прийом за тиждень до загибелі.

Павло — за чотири дні до зникнення.

Ірина — три дні.

Катя — вчора.

— Усі вони були в нього. Усі — останні в його прийомному журналі, — прошепотіла Анна. — Ми маємо чотири імена. І однаковий алгоритм.

Марина притисла руку до вуст.

— Це серійний. Він обирає їх. Лікар. Він знає симптоми. Знає, хто слабкий, хто сам, хто мовчатиме. Він ідеальний хижак. Бо ми йому довіряємо.

Анна кивнула. Вперше — повільно, як вирок собі самій.

— Тепер у нас є не просто здогад. У нас є схема. Ми можемо йти в поліцію.

— А якщо він дізнається?

— Він уже все знає. Я це бачила в його очах. Просто… мовчить.

Анна зітхнула.

— Ми йдемо завтра. Вранці.

Але цієї ночі Анна не заснула.

Бо вперше в житті вона відчула,

що її власне ім’я — теж може опинитись у списку.

Подобається

#1200 в Детектив/Трилер
#6983 в Любовні романи

Відредаговано: 28.06.2025